А новий знайомець говорив про власну смерть так завиграшки, ніби не цінував життя ні краплі. Ні своє, ні будь-чиє інше.
Чорта з два я буду з тобою укладати якісь угоди, заявила дівчина твердо. Йди пошукай собі іншу жертву, якщо ти вже такий обізнаний, вона здвигнула бровами, не вірячи жодному слову чеха. А я вже якось розберуся.
Я не знаю про інших, Златан сперся на лікті й перехилився через стіл. Та якби у мене був вибір, то я нізащо не обрав би тебе...
От і прекрасно, процідила Варта крізь стиснуті зуби.
Пішли. Я маю щось показати. Тоді точно повіриш, хлопець озирнувся і клацнув пальцями. Офіціанте, рахунок!
У мене є плани на вечір, збрехала Варта.
Тепер немає, Златан діловито поклав кілька купюр в шкіряну книжечку із чеком і поплескав по ньому долонею. Однаково це ненадовго.
Ти раптом не якийсь розбещений королівський синок? Ну, з тих, які не розуміють, коли їм кажуть «ні», поцікавилась Варта роздратовано.
Навряд. По-перше, в Чехії немає королів уже давно. По-друге, я не пропонував тобі нічого такого, щоб казати «ні». І не буду, його губи розтягнулися в надто радісній посмішці.
Хлопець опустив погляд на ноги чаклунки і схвально кивнув.
Добре, що ти без підборів.
На біса з моїм зростом підбори? Варта підвелася і демонстративно стала на носки, торкаючись головою до підвісної стелі, прикрашеної квітами й білими атласними занавісками.
Ти знаєш, як доїхати на Підголоско? раптом спитав Златан, дивлячись на неї знизу вгору. Поясниш моєму водієві?
Якому водієві? Варта вирішила, що почула щось не те.
Моєму, дівчино. Ви не так багато випили, щоб оглухнути.
Яке, у біса, Підголоско?..
А я звідки знаю? Я взагалі з Чехії приїхав. Пішли.
Якщо тобі полегшає.
Угроблю.
Так-так, пять разів уже...
Та хоч всі двадцять!
Тринди, що хочеш, головне ноги переставляй... Небагато залишилось! Златан махнув рукою в напрямку дерев попереду.
Варта прокляла його знову. Про «небагато залишилось» вона чула вже впяте. Чех не збрехав про власного водія. Того звали Мірек, він посміхався дуже доброзичливо, на відміну від свого господаря, і довіз їх просто під гуртожитки Академії друкарства на шикарній чорній машині. Варта не зналась на автівках, але з одного вигляду Златанової було зрозуміло, що місце їй не на роздовбаних дорогах Підголоско, а десь у гаражі президента Франції.
А потім
вони пішли в ліс. Оминули смітники й галявини для пікніків, завалені слідами студентської життєдіяльності. Тоді зійшли зі стежки і просто спускалися вперед у темряві, яка ставала густішою з кожною хвилиною.
Варта намагалася відгортати гілки на дорозі, щоб вони не шарпали мереживо сукні, але їй це зовсім ніяк не вдавалося.
Якщо ти негайно не скажеш, куди ми йдемо, я не зроблю більше ні кроку! крикнула дівчина і спинилася.
Златан усе одно чимчикував уперед.
Якщо ти залишишся там, кинув він через плече, тобі доведеться довго й нудно самій пертися назад. Потемки можна навернутися в яр чи захаращені окопи. І зламати щось. А телефон тут не ловить. Біда!
Варта швидко намацала в сумочці стару жабку, яка працювала в найекстремальніших умовах і...
Трясця, шепнула вона до останньої поділки звязку.
Поділка зникла.
Прийшли! гукнув Златан, його темно-синя сорочка маячила попереду у світлі ліхтаря.
І без чого такого надзвичайного я не могла б прожити? Варта продерлася крізь низькі кущі та спинилась за спиною нового знайомого.
Ось, він опустив промінь ліхтаря на землю і відгорнув ногою сухе листя, котре не зникало тут навіть улітку.
Це каналізаційний люк, констатувала дівчина скептично.
А тоді підійшла ближче й присіла, розглядаючи металевий диск.
Не зовсім, Златан опустився на одне коліно поруч неї і поклав ліхтар на землю. Бачиш, тут числа, він окреслив диск вказівним пальцем, від одного до дванадцяти.
Це як... у Грі, видихнула Варта, перебігаючи поглядом з цифри на цифру.
Це не як. Це елемент Гри. Точка.
Друга... дівчина помітила у центрі кола двійку, обплетену вінком із мідного листя.
Так, Златан кивнув і на мить приклав долоню до люка. Справжня. Вона зявилася після того, як кров твоєї темної подруги позначила першу точку на Вірменській. Але про це ще ніхто не знає. Крім, мабуть, того, хто вбив алхімею Софікоду... І, крім мене, докинув він швидко. Це подарунок темним. Тепер ви можете помститися за смерть вашої подруги і зрівняти рахунок. Адже перше очко вже у світляків.
Але офіційного початку Гри ще не оголошували, засумнівалась дівчина, розглядаючи другу мітку. Хіба судді не мали б ознайомити всіх охочих із правилами і лише тоді, під їхнім наглядом, оголосити початок?
Мали б, хлопець стишив голос. Але знайшовся хтось охочий дати світлякам фору. І наївно сподіватися, що далі все піде за правилами. Особливо після такого кривавого старту. Тому ми зараз тут.
Варта нишком скосила погляд на Златана. Ніс із горбинкою. Очі блискотять, насторожено примружені. Усмішка все ще на губах, але скидається на гримасу. Хто цей маг? Звідки він знає таємниці Гри?
Що, сподобався? хлопець теж зиркнув на неї й осміхнувся. Чи нарешті вирішила повірити мені й слухатися?
Ні те, ні інше. Але за підказку дякую. Я передам її нашим, Варта підвелася на ноги. А тепер, може, підемо назад? Уже пізно, мене догризають комарі й завтра знову на роботу в першу зміну.