Невже Петрекеску дасть нам його? почувся несміливий голос Урсу. Всі люди кажуть, що мисливець трохи теє
Справді, все місто підозрювало, що Петрекеску трохи не при собі; ніхто не знав, коли в нього маячня, а коли він говорить усерйоз. Крім того, його прозивали «злий по-чорному», що мовою тутешніх людей означало неймовірно скупий. Це його нещастя, як і божевілля, наслідок війни. Петрекеску був кадровим офіцером, але осколок міни, пробивши йому череп, перепинив військову карєру. Чоловік перебрав багато професій, але все марно, аж поки став заготовлювачем у кооперативі. Він безтурботно бродив селами й неходженими місцями, і всі знали, що справжнє його заняття мисливство. Чимало хто вважав, що такого мисливця, як він, нема в усій окрузі. Ніколи, твердили ті люди, він, стріляючи, не промазав.
Невже він дасть нам човна? знову тихо, ніби сам до себе, спитав Урсу.
А чому б йому не дати? спалахнув Дан. Ми всі підемо до нього Мамо рідна, ви знаєте як?.. Ми одягнемося в блузки й білі сорочки, сині спідниці й штани, чорні шкарпетки й туфлі. В уніформі, вишикувані в дві шеренги. Ми його обставимо, ти й кліпнути не встигнеш. А якщо він вередуватиме й опиратиметься я введу в бій усі резерви, а треба буде підключимо й Тіка
Тік у бочці показав довгого язика і ще навіть махнув ліктем у бік Дана. Але старший за віком черешняк цього не знав, тільки поведінка Цомбі, який погрозливо глянув на нього, одне вухо настовбурчивши, а друге прищуливши, одне ікло виставивши, а друге сховавши, видалася йому трохи дивною.
Що з тобою, псино?.. Ану, геть звідси Чуєш?
Цомбі одразу прищулив і друге вухо, показав друге ікло, але якийсь шерех, що його не зміг би вловити жоден інший слух, миттю змінив його думки й наміри. Пес тихенько потягся до бочки, однак Дан розцінив цей дивовижний відступ як виконання його власного наказу.
Дякую вам за ідею, сказала з крижаною усмішкою Лучія. Думаю, настала нарешті пора перейти до радіоапаратів.
Черешняки зненацька відкрили для себе, що в них є і друга радість, чи, точніше, дві радості: човен і рації.
Йонел, опинившись цього разу в своїй тарілці, швиденько запропонував майстерний план випробування апаратів.
Скільки часу, з яким хвилюванням чекали черешняки цього величного моменту! Вони розділились на дві групи, взявши по апарату. Одна група мала залишитися тут, біля столу перед ганком, друга пройти два з половиною кілометри через сад, леваду, яка вибігала
своїми сливами на Цвинтарний пагорб, потім через виноградник, що заглиблювався в перелісок, і аж там, край переліска, біля розпізнавального знака могили в формі шапки треба було зупинитись. Часу виділялось обмаль: півгодини дорога до могили, десять хвилин підготовка апаратів, десять хвилин обмін передачами, тобто перевірка, десять хвилин пауза, півгодини на зворотний шлях. Загалом півтори години. Група на ганку Йонел, Марія й Дан. Друга Лучія, Віктор і Урсу.
5
А час тягнувся так повільно, що Тік ладен був гризти клепки в діжці.
Але й черешняки на ганку не почували себе добре, їх теж пробирали дрижаки, хоч вони й не стояли ногами у воді, як скуйовджений допитливий малюк. Чекання вбивало їх, і вони, мабуть, почували себе ще скутіше, аніж вязень у діжці.
Нарешті Йонел глянув на годинник:
Минуло тридцять пять хвилин У-у-ух! Як важко
Марія на хвильку забула про всі свої сварки з Йонелом. Вона, охоплена якимось розчуленням, підійшла до нього й лихоманково стежила, затамувавши подих, за кожним його рухом. Юний фізик ще раз глянув на годинник, глибоко зітхнув і почав подавати сигнал. Ключ скорявся дотикові пальців. Вицокування то сильніше, то слабше чулося ясно, сигнали повторювались, повторювались, повторювались з паузами поміж ними, з паузами для відповіді, але відповіді не було.
Охоплений тривогою, Йонел ще раз глянув на годинник. Стиснувши кулаки, він знову схилився над рацією. Сигнал, сигнал, сигнал, але паузи були мертві. Страхом і болем викривилося обличчя фізика, коли він глянув на Марію. Йонел очікував дошкульних слів, спопеляючих поглядів, одне слово, чекав добрячої прочуханки.
Але Марія, стоячи поряд із Даном, відчувала таке саме хвилювання й такий самий страх, що й Йонел.
Не може бути! кипіла вона. Не може бути! Спробуй-но ще раз!
Йонел скорився наказові, побачивши, що й Дан енергійно киває головою. Він знову послав сигнал, але рація й далі мовчала.
Троє черешняків думали про одне: або погано зроблені апарати, або щось сталося там, на пагорбі.
6
Стійте! звелів хлопець. Гляньте на схил пагорба На одну долоню від ліска, біля роздвоєного дерева Бачите?.. Не я буду, якщо отой чоловік у гостроверхій шапці не Петрекеску!
Лучія і Віктор приклали долоні дашком до очей і подивились туди, куди вказував Урсу. Вони теж побачили чоловіка, але не могли розрізнити голови й шапки. Постать, яка вирізьблювалась дедалі чіткіше, була надто дивна, аби її переплутати з кимось іншим.
Здається, він! озвався Віктор. Що будемо робити?
Спершу заховаємо апарат у кущі, сказала Лучія. Тільки щоб потім не забути місця
Якщо я вам кажу!.. Урсу відчув себе трохи ображеним.