Приятелі повернулися до юрти. Юра витяг книжечку, щоб повторити завдання з орочської мови.
А почитай, що тут написано, сказав Чакар і витяг дві прикладені одна до одної дощечки, між якими лежав аркуш паперу.
Юра став читати, але нічого не зрозумів, хоч літери були російські.
Дід Чакар переклав прочитане: «Постанова першого районного з'їзду Рад». В постанові говорилося про те, що куркулі-оленярі повинні сплачувати своїм пастухам по два олені щомісяця.
У Гаврила та Іллі заблищали очі.
Ми теж одержимо по два олені? спитали вони разом.
Постанова обов'язкова для всіх, відповів Юра.
Істап не дасть оленів, сумно промовив Гаврило.
Треба примусити його, щоб дав, сказав Юра і відчув себе так, наче він зараз на зборі свого піонерського загону, де від нього, від командира, чекають рішучого і незаперечного слова. У вас є голова кочової ради, ми передамо йому постанову, і він накаже куркулям віддати все, що належить вам.
Істапа та Кирика бояться всі, голова кочової ради не сміє їм про це сказати, він куркульський родич, з сумом у голосі промовив Ілля. Адже коли його обрали на з'їзд, він удав з себе хворого і не поїхав до району.
Скільки наймитів у Кирика та Істапа? спитав Юра.
Ге-ґе, це треба порахувати, сказав Гаврило і став загинати пальці на руках, шепочучи ймення пастухів. Дванадцять у Кирика, шістнадцять у Істапа, сказав він нарешті.
Вае двадцять вісім чоловік, а куркулів два. І ви боїтесь їх! Коли візьметесь дружно, ви зможете зробити все, що схочете, упевнено промовив агітатор.
Орочі сумно хитали головами:
Не дасть Кирик. Не дасть Істап..: Наше право тепер, знаємо, та страшно йти проти куркуля
А що вони вам зроблять? Що вони вам зроблять, коли ви силою візьмете ваш заробіток? з запалом сказав Юра.
Пастухи перезирнулись.
Що зроблять? Ми не
знаємо, що вони зроблять, але нам страшно. Ніколи ще не було такого в горах, сказав Гаврило і важко зітхнув.
Хіба не було? примруживши око, спитав Ілля. А Кузьма?
А, Кузьма згоджуючись, захитав головою Гаврило. Кузьма не боїться куркулів, хоч і наймитує в них. Так то ж Кузьма!
Кузьма нікого не боїться, вставив своє слово Ілля. Я тобі зараз розкажу, який є Кузьма. Років п'ять тому він попрохав у Істапа оленя на харчі, а Істап не дав. Тоді Кузьма розсердився, схопив гвинтівку, побіг до табуна і вбив трьох оленів. «Мало я тобі викохав оленів? А ти мені одного дати шкодуєш! Так я в тебе їх двадцять зараз уб'ю!» І вбив ще й четвертого. Тоді Істап злякався і став прохати Кузьму, щоб він більше не вбивав оленів, а забрав собі тих чотирьох. Отакий Кузьма.
А чого ж було Істапові боятися Кузьми? спитав Юра. Хіба Істап не міг просто прогнати його?
Е, усміхнувся старий. Тепер не ті часи. Раніш, коли була царська влада, Істап не тільки прогнав би Кузьму, а ще й судив би його і дав би йому двісті різок. А тепер Істап боїться. Не Кузьми він боїться, а Радянської влади. Прожени Кузьму, а той піде в район та поскаржиться, а вже як Кузьма піде до райвиконкому, то він знайде там управу на куркуля!.. Істап старається не пускати Кузьму і на узбережжя рибалити
Ну, от бачите, зрадів Юра, і ви робіть так, як Кузьма, тоді і вас Істап боятиметься.
Так то ж Кузьма! з повагою в голосі промовив Гаврило.
А як ми разом з Кузьмою? поглядаючи на батька, сказав Ілля.
Це коли б Чимен був з нами, зітхнув Гаврило. Той швидко поставив би на своєму.
Юра запитливо глянув на Гаврила.
Був у нас молодий хлопець на Балигакчані, Чимен звали, більшовик, самий чакти! Самий більшовик! Той не боявся куркулів.
А де ж він тепер? спитав Юра.
Далеко зараз Чимен. У Москві!
У Москві? здивувався хлопчик.
У Москві! з гордістю відповів Гаврило. Вчитися поїхав. Аж через два роки повернеться.
О, коли б Чимен був тут замислено промовив Ілля.
Юра перечитав усю постанову. Там говорилося, що наймити повинні одержати плату, рахуючи по два олені на місяць, за весь час, скільки хто працював у куркуля.
Скільки років пасе Істапових оленів Гаврило? спитав Юра.
Давно!
Скільки років?
Багато, усміхнувся Гаврило і став вираховувати: Я став пасти Істапових оленів того року, коли здох рябий олень у мого дядька. Шкуру цього оленя дядько подарував того ж року своїй дочці на одруження. Скільки років, як вона одружилась? спитав він присутніх.
Скільки ж це буде? вголос сказав Чакар. Скільки років Кені?
Двадцять сім, відповів Ілля.
Двадцять сім, а Кеня народився через два роки після того, як його мати вийшла заміж. Двадцять дев'ять років я пасу Істапових оленів, закінчив Гаврило складні підрахунки.
Двадцять дев'ять помножити на двадцять чотири. Ти одержиш шістсот дев'яносто шість оленів! урочисто промовив Юра.
Го-го-го! скрикнув Ілля. Доведеться наймати, пастухів. А мені скільки? Я пасу оленів дванадцять років.
Двісті вісімдесят вісім, відповів Юра. Жінки сміялися, не вірячи, що так буде.
Ось дивіться, сказав Юра, показуючи папір, ось печатка і підписи.
Печатка справила несподіване враження.
Печатка! з повагою в голосі сказав Гаврило. Коли є печатка, папір правильний.
Всі стали раптом поважні.