Поїдемо далі, сказав Мача, але Юру давно мучила спрага, і тепер, скориставшися з того, що він зліз з оленя, хлопчик підійшов до річки напитися. Він спітнів від верхової їзди, яка потребувала постійного напруження і балансування всього тіла, адже сідло було без стремен, і тепер з насолодою дивився на прозору воду. Він нахилився, черпнув жменю води і підніс до рота.
Еді! злякано гукнув Мача.
Юра спинився і здивовано глянув на приятеля.
Еді! повторив Мача і на мигах показав, що пити не можна.
Юра знизав плечима і сів на оленя.
Надвечір кочівники спинилися в затишній долині на узліссі, коло дзвінкого струмка. Не минуло й чверті години, як юрти були поставлені і з них привітно здіймався вгору дим. Стомлений цілоденною їздою, Юра зрадів, коли його запросили пити чай.
«Тепер я розумію, чому орочі п'ють так багато чаю», думав Юра, випиваючи шосту чашку і відчуваючи, що спрага, викликана їздою на олені, нарешті вгамована.
Відпочивши трохи з дороги, Юра розповів дідові, який тепер жив уже в Гавриловій юрті, про полювання на куріпок.
Треба стріляти спочатку тих, які сидять внизу, сказав дід. тоді можна перебити весь табун.
А я стрельнув у ту, яка сиділа на вершечку, промовив Юра.
Коли б ти стріляв так, як я кажу, то нагодував би сьогодні всіх м'ясом, засміявся дід.
Юра засмутився і розчаровано зітхнув. Але Мачина мати заспокоїла його:
Нічого! Аби хотів учитися!
Юрі хотілося пригорнутися до неї, як до своєї матері, та він посоромився і тільки сказав:
Я вчитимусь.
До юрти заходили сусіди, пили чай, всебічно обговорювали полювання хлопців на куріпок і нарешті замовкли, вичерпавши всі пригоди сьогоднішнього дня.
Мені Мача заборонив пити воду з річки, сказав Юра. Чому він це зробив?
Чакар засміявся:
В дорозі не можна пити.
Тільки це? невдоволено протяг Юра. Якби я знав, то напився б. Я думав, може, вода отруйна.
Ороч ніколи не п'є води в дорозі. Він п'є тільки чай.
А як нема чаю?
Окріп.
А чому Мача заборонив мені пити таким зляканим голосом?
Дід подумав і сказав:
Якщо людина нап'ється в дорозі, вона може застудитись. Тому ми змалку привчаємо не пити води. Це так укоренилося, що жоден ороч ніколи не візьме в рот води під час полювання або кочування.
А як дуже хочеться пити? настоював Юра.
Хочеться! Що значить хочеться? Потерпи до вечора, приїдеш до юрти і нап'єшся, зауважив дід.
Юра сперечався, але дід продовжував:
Людина повинна володіти собою. Кочове життя важке, отож кочівник повинен володіти собою, щоб не загинути. Ти кажеш хочеться пити? Сьогодні тобі схочеться
пити, і ти не витерпиш і нап'єшся з струмка. Завтра тобі схочеться їсти, і ти не витерпиш і вкрадеш у другого їжу, післязавтра тобі не схочеться працювати, і ти вб'єш сусіда і забереш його майно. Так чи ні?
А куркуль? сказав Юра. Він же обкрадає наймита та бідняка? Брати за кілограм чаю тридцять білок замість трьох це обкрадання! Не платити наймитам за роботу це обкрадання!
Обличчя діда засвітилось усмішкою:
Правда, куркуль обкрадає. Та в куркуля, мабуть, скрізь, хто б він не був, душа куркульська. Як про мене, то я наших багатіїв і за орочів не вважаю.
Дід подумав і додай:
Вони, кляті куркулі, і наживаються на чесності бідняків.
«ПАПІР ПРАВИЛЬНИЙ»
Чому сьогодні не кочуємо? було його перше запитання.
Мачина мати стурбовано глянула на нього: Ти не хворий?
і Ні, не хворий, а що таке? не розумів Юра.
Нічого, відповіла жінка, погладила його по голові і щось сказала по-своєму Іллі.
Юра почував себе ніяково, розуміючи, що тут вийшло якесь непорозуміння. Старий Чакар пішов до сусідів, і спитати було ні в кого. Нарешті дід повернувся. Він глянув на Юру, що сидів біля столика за чаєм, і співчутливо спитав про здоров'я.
Та я цілком здоровий! А що таке?
У нас такі звичаї, промовив дідусь. Коли людина спить вона або хвора, або ледача. Якщо вона хвора, кочівники стоятимуть на місці, аж поки вона не видужає. А коли вона ледача і тому довго спить, тоді жоден ороч не візьме її в сусіди, і ледар мусить жити сам. А як може людина жити в горах одна, без громади? Отож ледар побачить, що з ним ніхто не товаришує, і стане працьовитішим.
Так сьогодні не кочують через мене? злякано спитав Юра. Чому ж мене не розбудили.
Ми гадали, що ти хворий.
Юрі було так ніяково, що він хотів провалитися крізь землю.
Я ж не знав цього, вибачливо промовив він.
А тепер знатимеш, засміявся дід.
Юра сидів смутний, боячись підвести очі'. Йому здалося, що всі дивляться йа нього з докором і зневагою. Тому він дуже зрадів, коли Мача запропонував йому піти надвір.
Від нічого робити вони кидали маути, намагаючись зачепитися петлею за сучок дерева. Юра з заздрістю спостерігав, як спритно працював арканом Мача. Кожен його змах досягав мети. Але в Юри нічого не виходило: то погано розсотувався ремінь, то закручувалась петля, то ще що-небудь заважало, і маут безсило падав на землю. Тільки за тридцятим разом Юра поцілив і з криком переможця натяг аркан. Тепер справа пішла краще. З'явилась упевненість, що і він може стати таким спритним, як його друг.