Чому він не їсть?
спитав Юра в Чакара.
В юрті собака не повинен їсти. Ми кидаємо тут м'ясо, рибу, здобич від полювання. Що буде, коли собака хапатиме все їстівне? Тоді нічого не можна залишати в юрті, не сховавши. О, собаки в нас учені!
А бувають і невчені? спитав хлопчик.
Ні, таких не буває.
А чому?
Чому? замислився старий. А тому, що собаку, який украде щось у юрті, ми негайно вбиваємо Такий закон.
Жорстокий закон, зітхнув Юра.
Ох-хо-хо закректав Чакар. А життя в горах хіба не жорстоке?
Юра пригадав цю розмову і знову погладив Чора.
Чор, хороший Чор, я не буду до тебе жорстоким
КЕТА І МАЛЬМА
Одягши чоботи з нерп'ячої шкіри, що не пропускає воду, орочі забрели в річку. Річка була зовсім мілка, найбільше по коліно.
«Невже тут є риба?» думав Юра, придивляючись до червонуватого каміння, що виднілося крізь прозору воду.
В повній мовчанці рибалки протягли невід до берега, і тут Юра побачив, що невід напнувся, як струна.
Є! гукнув Юра і кинувся допомагати дорослим.
Спільними зусиллями невід витягли на берег. З плетива сітки виглядала риба з червоними як кров черевами і червоними цятками на спині і боках. Трохи менша від кети, вона несамовито билася в неводі, тиркочучи плавниками, поки рибалка, ухопивши рибину однією рукою за хвіст, другою приглушував кілком по голові і відкидав далеко на сухе. Це була мальма, риба-хижак, що відшукує і з'їдає кетову ікру.
Двісті вісімдесят штук, підрахував Юра.
За другим разом витягли майже стільки. Риба билася на березі і поволі затихала, широко роззявляючи рота і дубіючи від морозу.
Поки чоловіки ловили рибу, жінки вистругали рівні жердинки чі нанизували на кожну по десятку рибин. Потім відносили ці низки до амбарчика і підвішували їх у ньому, поки не заповнили його. Решту риби вони закопали в землю, позначивши місце застружками на деревах. Хлопці допомагали старшим і аж спітніли від роботи.
«Навіщо залишати тут рибу?» не розумів Юра, але діда тут не було і спитати було ні в кого.
Скінчивши рибалити, старші повернулися до юрти, а хлопці піднялися по маленькій притоці. Їх цікавив ручай, що дзвенів, звиваючись між стрімких скель. Вони пройшли з півкілометра і, здивовані, зупинилися коло мілкого плеса з прозорою бистрою водою.
Десятків зо два великих кет, ставши сторч, вибивали хвостами ями в гравійному дні. Вони несамовито крутилися, буравлячи хвостами, як свердлами, гравій, мутячи воду і здіймаючи каскади бризок. Потім риба відпочивала кілька хвилин і знову бралася до роботи. Вже знесилена, із скривавленими хвостами і плавниками, кета все поглиблювала і розширювала ямки.
Хлопці, як зачаровані, дивилися в воду, чекаючи, що буде далі. Раптом у прозорій воді вони побачили велику мальму з червоними плямами на боках. Тільки нова рибина з'явилася на плесі, як три самці кети, вишкіривши зуби, з широко роззявленими ротами кинулись до пришельця. Мальма враз мотнула хвостом і зникла.
Минуло ще з півгодини, і хлопці побачили, як кожна кетина, ставши коло своєї ямки, конвульсивно вигинаючись, почала випускати ікру. Червоно-жовта, як золоте намисто, ікра наповнювала ямку. Одночасно самці випускали в воду молоко, і ручай змутнів, ніби хто вкинув у воду вапна. Випустивши ікру, риба хвостами і черевами стала загортати ямки гравієм. Не шкодуючи себе, ранячи об каміння черево і плавники, риба ховала свою ікру. Потім, знесилена, ледве борючись з течією, стояла коло своїх схованок.
Знову з'явилося кілька червоноплямистих мальм, і знову самці кинулись на ворогів з вишкіреними пащами. Хижаки повернули назад, а кета знову стала коло загорнутих ямок. Раптом одна рибина, дуже поранена і знесилена, перекинулась догори черевом. Вона безсило ворушила плавником, і вода зносила її вниз по течії все далі й далі від схованок з ікрою.
Потім перекинулась на черево друга рибина третя
Хлопці повернулися до юрт, і старий розповів їм, що мальма перший ворог кети. Мальма відшукує схованки з кетовою ікрою і з'їдає ікру.
То треба більше ловити мальму, схвильовано сказав Юра.
Ловити? А кому вона потрібна? Орочів мало, а мальми багато. Скільки треба на харчі, стільки і ловлять.
А солити? спитав Юра.
Солити було б добре. Але мальма йде в річку після кети, коли промисел
закривається. І ловити нікому, і солити нікому.
Юра спитав, навіщо сховали рибу в амбар.
Аякже! Гаврило та Ілля щороку прикочовують до моря рибалити. От навесні вони знову повернуться сюди, а харчі будуть готові. Вони і їстимуть мальму, поки не наловлять нової риби.
А як хто вкраде?
Хе-хе-хе, засміявся старий. Тут нікому красти. Як можна красти? дивувався він. Ороч залишає зимою в амбарі рибу, зброю, вішає в лісі на сучку рушницю, чайник і знає, що, як і через рік повернеться назад, речі будуть цілі. А інакше як можна жити в горах? Як можна кочувати? Хіба все повезеш з собою? Сьогодні ти забереш чужу рибу, а завтра прийдеш голодний до своєї схованки, а вона порожня, хтось у тебе забрав. А риба і звір не щодня ловляться. От тобі і голодна смерть. Тільки звір краде. То від звіра амбар на стовпи ставлять.