Таким чином, місіс Уелдон мала деякі переваги під час подорожі «Пілігримом». Щоправда плавання мусило трохи затягнутися, оскільки шхуні необхідно було спочатку зайти для розгрузки в порт Вальпараїсо, Чилі. Проте, одразу потому, човен йтиме до самого Сан-Франциско вздовж американського узбережжя.
Неодноразово подорожуючи зі своїм чоловіком, місіс Уелдон була хороброю жінкою і не лякалася моря; їй було близько тридцяти років, мала міцне здоровя і не боялася тягарів та небезпек плавання на судні невеликого тоннажу. Вона знала, що капітан Халл вправний моряк, якому Джем Уелдон достатньо довіряє, а «Пілігрим» надійний швидкий корабель і має чудову репутацію серед американських бистрохідних суден. Треба скористатися шансом. І місіс Уелдон їм скористалася.
Звичайно кузен Бенедикт мусив супроводжувати її.
Кузен мав років пятдесят. Проте, незважаючи на доволі солідний вік, було справжнім безглуздям випускати його самого з дому. Швидше сухорлявий ніж худий, не те, щоб високий, але задовгий, з величезною копицею скуйовдженого волосся, з золотими окулярами на носі таким був кузен Бенедикт. В цьому довготелесому чоловікові з першого погляду вгадувався один із тих поважних вчених, невинних та добрих, які приречені на все життя залишатися дорослими дітьми, жити до ста років та померти з душею немовляти.
«Кузен Бенедикт» так до нього зверталися не лише члени родини, а й сторонні. І, дійсно, він був одним із тих простодушних добряків, які здаються загальними родичами: кузен Бенедикт ніколи не знав, куди йому подіти свої довгі руки та ноги, важко було знайти людину більш безпорадну та несамостійну навіть в повсякденних, рутинних питаннях. Не можна сказати, що він був тягарем для оточуючих, але він якось змушував ніяковіти кожного і сам ніяковів через власну незграбність. Втім, він був невибагливим, поступливим, невибагливим, байдужим до спеки та холоду, міг не їсти та не пити цілими днями, якщо його забували нагодувати. Здавалося, він належить до царства рослин, а не тварин. Уявіть неродюче, майже лисе дерево, що не здатне ані прихистити, ані нагодувати подорожнього, однак яке має чудову серцевину.
Таким був кузен Бенедикт. Він із радістю надавав би людям послуги, якби був спроможнім до цього.
І його всі любили, не зважаючи на його слабкості, а може саме завдяки ним. Місіс Уелдон вважала його своїм сином, старшим братом малого Джека.
Варто, однак, зауважити, що кузен Бенедикт не був ані ледарем, ані неробою. Навпаки, це був невтомний працівник. Єдине захоплення природнича історія поглинало його цілком.
Згадати «природничу історію» означає згадати дуже багато.
Відомо, що ця наука включає в себе зоологію, ботаніку, мінералогію та геологію.
Однак, кузен Бенедикт не був ні ботаніком, ні мінералогом, ні геологом.
Чи був він, в такому випадку, справжнім зоологом, кимось на зразок Кювє[3] Нового Світу, що здатен до аналітичного
чола, оскільки команда за кількістю була доволі невеликою. Проте, їхня малочисельність збільшувала частку для кожного під час підбиття балансу в кінці сезону. Цього разу, правда, доходу ніякого не очікувалося і тому вони мали повне право проклинати «цих мерзотників з Нової Зеландії».
Лише одна людина на кораблі не була американцем за походженням. Негоро, який виконував обовязки кока, народився в Португалії. Проте, він достатньо добре володів англійською.
Після того, як попередній кок втік в Окленді, Негоро запропонував капітану Халлу свої послуги. Мовчазний та потайний, він тримався осторонь товаришів, проте справу свою виконував непогано. Капітан Халл, вочевидь, мав добрий нюх: за час своєї роботи на «Пілігримі» Негоро не отримав жодної догани.
І все ж таки, капітан Халл жалкував через те, що не встиг довідатися про минуле нового кока. Зовнішність португальця, його метушливі очі не дуже подобалися капітану, а перш ніж допустити незнайомця в крихітний світ китобійника, необхідно було дізнатися все про його минуле життя.
На вигляд Негоро мав приблизно років сорок. Середнього зросту, худорлявий, жилавий, смаглявий і з темним волоссям, він здавався сильною людиною. Чи мав він якусь освіту? З огляду на зауваження, що їх іноді він вставляв, схоже, що так. Втім, Негоро ніколи не згадував ні про своє минуле, ні про свою сімю, ніхто не знав, де він мешкав і чим займався раніше і що збирається робити далі. Він лише сказав, що планує зійти на берег в Вальпараїсо. Загалом, він був дуже дивним. І, беззаперечно, не моряк. На морській справі він розумівся навіть менше, ніж звичайний кок, більша частина життя якого пройшла в морі.
Однак, ані бокова, ані кільова хитавиці не діяли на нього, на морську хворобу, до якої вразливі усі новачки, він не страждав, що було вже неабиякою перевагою для корабельного кока.
Попри це, Негоро рідко виходив на палубу. Цілими днями він сидів в своєму крихітному камбузі, більшу частину якого займала кухонна плита. Поночі, вимкнувши плиту, Негоро зникав в своїй комірчині на носі палуби. Там він відразу лягав у ліжко.
Як вже було зазначено, екіпаж «Пілігрима» складався із пяти матросів та одного молодшого матроса.