Мандруючи разом, ми не мали змоги провадити вельми розмірене життя; в абатстві ми теж вночі чували, а вдень падали від утоми, тож не відвідували як годиться всіх богослужінь. Одначе рідко коли в дорозі він не вкладався спати після повечеря, і звички його були вельми повздержливі. Іноді цілий день блукав він по монастирському садку і розглядав рослини так, немов то хризопрази чи смарагди, а іноді я бачив, як він никає по скарбничній крипті, позираючи на гойно прикрашену смарагдами та хризопразами шкатулу так, немов то кущ чортополоху. А бувало, цілий день просиджував у великій залі бібліотеки, гортаючи рукописи, наче не маючи на думці нічого іншого, крім власної приємності (а тим часом навколо нас моторошно множилися трупи замордованих ченців). Якось спіткав я його, коли він походжав садком без жодної видимої цілі, мовби не треба буде йому здавати перед Богом справу про свої діла. У чині нашім мене навчали зовсім по-іншому порядкувати своїм часом, що я йому й сказав. А він відповів, що ліпоту вселенної явлено нам не лише як єдність у розмаїтості, але й як розмаїтість у єдності. Мені тоді здалося, що відповідь ся зумовлена його схильністю до грубої емпірії, та потім я зрозумів, що люди з його країв нерідко описують речі так, немов осіянна сила розуму не має над ними ніякої моці.
У дні, які ми провели в тій обителі, руки його завжди були забруднені пилюкою з книг, слідами позолоти з іще свіжих мініатюр, плямами від жовтявих субстанцій, яких він торкався у Севериновій лічниці. Здавалось, він навіть думати не може, не дотикаючись до чогось руками, а я вважав, що се личить хіба що якомусь механікові (мене ж учили, що механік є moechus, який зраджує розумове життя, замість того, щоб поєднатися з ним непорочним шлюбом). Але помічав я, що навіть коли він брав у руки поїдені часом, ламкі, наче опрісноки, сторінки, доторк його був напрочуд делікатним, і так само делікатно торкався він своїх причандалів. Мушу сказати, що химерний сей чоловік носив у своєму дорожньому мішку струменти, яких досі мені не доводилось бачити, називаючи їх своїми чудесними механізмами. Механізми сі, казав він, витворило майстерство, яке наслідує природу, відтворюючи не її форми, а саму її дію. І став пояснювати мені дивовижну дію годинника, астролябії та магніту. Наприпочатку я, правда, потерпав, що то якесь відьомство, й у ті ясні ночі, коли він, тримаючи в руці якийсь дивний трикутник, лаштувався спостерігати за зірками, я вдавав, що сплю. Францисканці, з якими мені доводилось зустрічатися в Італії та у себе вдома, були людьми простими, часто-густо неписьменними, і ця його вченість мене страшенно чудувала. Але він, усміхаючись, сказав мені, що на його островах францисканці зовсім інші: «Роджер Бекон, якого я шаную як учителя, повчав нас, що колись промисел Божий явиться нам і через науку про механізми, вона-бо є магією природною і священною. Колись закономірно зявляться такі знаряддя мореплавства, завдяки яким кораблі попливуть unico homine regente, і далеко швидше, ніж судна, що їх несе сила вітру чи весел; зявляться й екіпажі, які рухатимуться вельми швидко без помочі тварин, і летючі апарати, керовані людиною, яка змушуватиме їхні крила битися в повітрі, на манір летючих птиць. І крихітні пристрої, які підніматимуть велетенську вагу, і повози, які мандруватимуть дном моря».
Коли ж я спитав його, де ж сі механізми, він відповів, що їх вже виготовляли у давнину, а деякі навіть у наш час: «Крім, хіба що, пристрою для літання, якого я не бачив,
зате знаю мудреця, який його вже обмислив. Будуть ще й мости, що перетинатимуть річку без стояків чи інших підпор, та інша нечувана машинерія. Але ти не повинен дивуватися, що їх ще нема, це ж не значить, що їх і не буде. І кажу тобі, Бог хоче, щоб вони були, і вони вже, безперечно, сущі у його помислах, хоч мій приятель Оккам і заперечує, що ідеї можуть існувати таким чином, і не тому, що ми можемо судити про божественну природу, а тому, що ми не можемо нічим її обмежувати». І то було не єдине суперечливе твердження, яке я чув від нього; але навіть тепер, коли я далеко старший і мудріший, ніж був тоді, мені далі невтямки, як міг він так вірити своєму приятелеві Оккаму і водночас признавати рацію словам Бекона. Одначе то й справді були складні часи, коли мудрому чоловікові доводилося мислити речі, суперечливі між собою.
Ну ось, розповів я про брата Вільяма речі, мабуть, несусвітні, зібравши докупи всі ті несувязні враження, які виникли були у мене тоді. Ким він був і що робив, ти, мій добрий читальнику, зможеш, напевне, краще виснувати з учинків його у ті дні, що їх ми провели в обителі. І не обіцяю намалювати тобі завершену картину, а радше прагну навести перелік фактів дивогідних і страшливих.
І поки день по дню пізнавав я свого учителя, збавляючи довгі години подорожі у довгих бесідах з ним, про які поведу ще тут мову при потребі, ми незчулися, як на уступах гори перед нами зависочіла обитель. Тож нехай і оповідь моя наблизиться тепер до неї, як ми тоді, і хай не схибить моє перо, коли я розповідатиму про те, що там діялося.