Шефом усі називали директора школи.
Максим уперше за весь день не знав, що відповісти несподіваному партнерові. Ті пояснення, які рвалися з язика автоматично, навряд чи будуть зрозумілі такому хлопцеві як Денис Черненко. Але Максим Білан не був би собою, якби не знайшов відповіді.
Правильно, мовив він після паузи. До школи нам, за великим рахунком, жодного діла. Наприклад, мій тато завіз туди нові комп'ютери. Якби їх хотів хтось потягти, я б пошкодував татових зусиль та грошей. І тільки потім мені б стало шкода таких, як ти: адже іншого способу вивчити комп'ютер у тебе немає, не ображайся А тут якісь золоті коштовності Якщо Шеф нам повірить і підключить міліцію, вони точно нічого і нікого не піймають. Можливо, Шефові більш зрозуміло, про яке золото мова. Але що з того? Просто наступного разу злодії будуть
А ти як рознюхав?
У тому й річ, що я особливо не старався, як ти кажеш, нюхати. Хоч це нібито й не розголошували, але де зберігають Золотий кубок не така вже й таємниця. Не бачу іншого виходу, крім як переховати його. Себто, заховати краще.
І як це зробити? поцікавився Денис. Максим подивився на нього чомусь винуватими очима.
Треба викрасти його самим. Раніше за справжніх злодіїв, розумієш? Тільки так
Глава 11 Алхіміки
Готуючись до вирішального дня, Денис Черненко довго не міг заснути, крутився на своєму дивані в меншій кімнаті, яку ділив із молодшим на три роки братом. Ось кому лафа: брат спить собі спокійно і в ус не дує
А цей Максим справді розумник, без сумніву. План простий міг Денис і сам до такого додуматися. Але ж не додумався І все в Максима передбачено, все, як у кіно, продумано. Правда, хуліганити доведеться йому, Денисові. Але ж іншої ролі для себе він і справді не бачив.
Тільки б усе вийшло! Бо головне, з чим погодився Денис: вони не справжні злодії. Не те що лиховісному дяді Кості, а взагалі в жодні чужі руки вони Золотий кубок віддавати не збираються. Треба заховати його від справжніх крадіїв, нехай побігають. Як потім повернути його, Максим обіцяв придумати до ранку. Зараз їхнє завдання випередити злодюг і врятувати шкільний кубок.
Наступного дня обидва сиділи на уроках, мов на голках. Лиш перезиралися втаємничено. І Максим, хоч і тримався спокійно та впевнено, насправді теж хвилювався. Бо біля дошки на математиці не знав, як правильно рівняння розв'язати, а це на відмінника не схоже. Навіть математичка Ольга Олегівна це помітила.
Мабуть, ти захворів, Білане, невпевнено припустила вона.
Мабуть, охоче погодився хлопець. Весна, зміна погоди, перепад температур, сльота, все таке.
Сказав, та ще й кахикнув для достовірності.
Щойно уроки закінчилися, Максим уже товкся під кабінетом хімії. На великій перерві підійшов до вчителя, якого всі так і називали Хіміком. Насправді його звали Юхимом Юхимовичем, і був він найстаршим учителем у їхній школі. Максимів тато в своєму шкільному дитинстві хімію як предмет не любив найдужче. Але колись пояснив синові: може, це тому, що в мене вчителя хорошого не було. А Юхим Юхимович справді хороший учитель. Білан-старший навіть колись обмовився Біланові-молодшому: Хімік місцева легенда. Хоча б через те, що всіх учнів уперто називає на «ви», зате до колег, у тому числі й до директора, принципово звертається хоча й на ім'я та по-батькові, але на «ти».
Йому все прощають. Давно на пенсії повинен бути, ба ні не відпускають. І це повністю збігалося з бажаннями самого Хіміка. Поза школою і цим кабінетом самотній чоловік себе просто не уявляв. Між іншим, це Максим теж від батька почув.
Хімію семикласникам ще не викладали. Через те Максим поки що не встиг особисто познайомитися з легендарним Юхимом Юхимовичем. Одначе без нього свій зухвалий план він здійснити не міг. Тому й виловив Хіміка на великій перерві і, на диво швидко, про все домовився.
Прийшов першим Юхим Юхимович у своєму кабінеті поки що був сам. Глянув на хлопця поверх окулярів, відсунув якийсь старий товстий том.
Ага. Ви все ж таки прийшли. Не передумали, юначе?
Ні.
Хочете відвідувати мій хімічний гурток?
Так.
І поки що вас задовольнить роль асистента?
Якщо можна.
Можна, благодушно кивнув Хімік. Він любив не лише свій предмет, а й тих, хто виявляє до науки хімії бодай дещицю цікавості. Тоді кладіть ось сюди свого ранця і приміряйте ось цей халат.
Халат, який одягнув Максим, виявився трохи великуватий. Потім новий асистент натягнув нарукавники, і нарешті спеціальні гумові рукавички. Тим часом до кабінету заходили старшокласники, які відвідували хімічний гурток після уроків.
Ага, кивнув їм Хімік. Сідайте, сідайте. Ось, знайомтеся. Ваш молодший колега. Теж цікавиться хімічними реакціями. Хоче навчитися робити з мідної гайки золоту. Справжній алхімік, панове.
Усі беззлобно засміялися. «Алхімік» так називався шкільний хімічний гурток. Юхим Юхимович сам придумав таку назву. Оскільки хімія наука, то алхімія, якщо вірити підручникам, антинаука. Від наук підлітки втомлюються. Тож якщо їм запропонувати антинауку, вони охоче почнуть учитися. Так і вийшло: шкільний гурток «Алхімік» дуже швидко став популярним.