Розумецькі дуже, озвався дядя Костя і запустив мотор. 3 нами поїдуть. Твоя проблема, Володю. Ти і вирішуй. Тільки швидко.
І вони рушили в невідомість.
Глава 19 Піратський скарб
Нарешті дядя Костя зупинив біля якогось парку, кивком голови звелів усім виходити. Максим вийшов сам, а Дениса спортсмен Володько виштовхнув копняком. Просто перед ними вигравав різнобарвними вогниками напис:
Голосна бадьора музика. Три ряди гральних автоматів. Наполовину заповнений зал. Більшість азартних гравців з вигляду ровесники Завгороднього. Придивившись уважніше, Максим угледів і кількох молодших, років чотирнадцяти-п'ятнадцяти.
Подобається? запитав Володько, хижо посміхаючись. Це, пацани, називається доросле життя, яке не кожен ризикне почати. Особливо не ризикне той, кому мамка
не дозволяє.
Дорослим людям сюди заходити не бажано, якомога спокійніше мовив Максим. А школярам узагалі заборонено.
Та що ти кажеш! награно здивувався Володько. І хто забороняє? Досить тут банькати, гайда, поговоримо в іншому місці.
Дядя Костя завів усю компанію в невеличке службове приміщення з іншого боку грального салону. Зачинивши за собою двері, він присів за стіл у кутку, з непідробною цікавістю спостерігаючи за тим, що відбувається. Тим часом Володько розійшовся не на жарт.
Грамотний, кажеш? нависнув він над Максимом. Правильно. Такі ботаніки, як ти, проживуть усе життя, засмічуючи легені пилом від книжечок. І чого ти, Дениску, з таким водишся?
А тобі чого не вистачає? обережно поцікавився Максим. Розумію, тут царство азарту. Обіцяють піратські скарби за двадцять хвилин. Тільки ж ти спортсмен, кандидат у майстри, здається, чемпіон і все таке
Слухай, заткнися краще, га? Бо, слово честі, довбешку скручу! гаркнув Володько. Багато ти розумієш! А що мені це дає? Ну, бігаю швидше за Васю чи Гришу. Ну, підтягнуся на два рази більше, ніж Ваня чи Петя. У мене медальок і грамот уже нема куди складати! І нічого вони не коштують! Тоді як тут, він указав за стіну, справжній азарт, справжні змагання, реальний результат! Коли ти виграєш, то не дебільну грамоту. Ти виграєш справжні гроші!
Але ж ти можеш їх і програти, зауважив Максим. Я не спортсмен, але знаю: там виграє сильніший. А в тому залі з піратськими скарбами той, кому пощастить. А щастить не так уже й часто. Гадаю, ти й почав програвати, і дядя Костя, директор цього залу, тобі позичав. Просто так, аби зробити спортивного хлопця своїм боржником. Не думаю, що ти в нього один такий. Бачиш, ти вже готовий заради боргу щось украсти Дядя Костя стукнув долонею по столу.
Досить, Володьку! Цей курдупель занадто розумний! Закрий йому рота! І поясни цим кошенятам, куди вони не повинні тицяти свої мокрі носи.
Завгородній ступив до Максима, замахнувся.
Денис Черненко заступив йому шлях.
Кулак Завгороднього врізався в Денисові груди. Сильний удар відкинув його до стіни. Грьопнувшись об стіну, Денис сповз на підлогу.
Бачив? запитав Завгородній у Максима. Ось так я почну товкти твого дружка кожен день. Це попередження йому, аби не патякав. Ти теж триматимеш язика за зубами. Бо якщо розкриєш свого мудрого рота, згадай: у Дениска менший братик, зовсім мала сестричка і мамочка, яка тягне на собі всю цю велику рідню. Погано буде всім.
Ну, ти Денис спробував підвестися, та заважав наплічник.
Лежи, де лежиш! гаркнув Володько. Гадаю, ви сьогодні засвоїли урок. По-моєму, ви його стирили, аби потім комусь продати. Але є хитріші за вас. Давайте сюди кубок і можете бути вільні. Дядя Костя такий добрий, що завезе вас назад.
Сам візьми, огризнувся Максим. У нього в наплічнику.
Володько Завгородній, переможно глянувши на дядю Костю, підійшов до Дениса, легко підхопив його за карк, поставив на ноги. «Блискавка» наплічника розійшлася з тихим шурхотом.
Рука найкращого спортсмена пірнула туди. Виринула із Золотим кубком. Здобич привабливо зблиснула на світлі. Дядя Костя кілька разів плеснув у долоні. Завгородній перекинув кубок із руки в руку, милуючись ним. Тоді кинув старшому товаришеві. Той теж покрутив його в руках, уважно роздивляючись.
Спершу ні один, ані інший не почули, що сказав Максим Білан.
Що-що ти там пискнув? перепитав Володько.
На долоні свої подивись, кажу. Завгородній глянув спочатку на ліву долоню.
Тоді на праву. Дядя Костя зробив те ж саме і аж тоді кинув кубка під ноги.
Долоні в обох почорніли, як у сажотрусів.
Скрикнувши, Володько почав терти їх об джинси. Потім одну об одну. Тоді поплював і знову потер. Дядя Костя робив те ж саме.
Не допоможе, спокійно пояснив Максим. Кубок оброблено спеціальною хімічною речовиною. Шеф, наш директор школи, знає про це, тільки нікому не каже. Якщо не помити руки спеціальним розчинником, усе зійде саме. Але за два тижні. До того ж свербітиме. Чи вже свербить?
Наче на підтвердження його слів Вовка почав шкребти долоні. Дядя Костя чухрав свої об стіну.
А тепер, панове, поважно мовив Максим, ми з Денисом хочемо зробити вам обом дуже вигідну пропозицію.
Черненко став поруч із ним. На муки того, хто ще годину тому був його кумиром, а відтак погрожував його родині, Денис позирав із задоволенням.