Чудово, правда? Усе залежить від Зірок. За Минулих Днів, до того, як мені стали допомагати Зірки, я програвала тисячі. А тепер вона замовкла на мить, зразу чотириста фунтів на Великих Національних. Ось що значить Зірки.
Деніс охоче послухав би ще про Минулі Дні. Але він був надто скромний і надто соромязливий, щоб розпитувати. Там було щось схоже на банкрутство це все, що він знав. Стара Прісілла зрозуміло, тоді вона була ще не така стара і трохи жвавіша розтринькала чимало грошей, сиплячи ними направо й наліво, граючи на всіх скачках, які тільки відбувалися в країні. Г рала вона й у карти. В різних легендах називалося неоднакове число тисяч, та завжди це була велика цифра. Генрі Уїмбушу довелося продати американцям кілька своїх примітивістів одного Таддео да Поджібонсі, одного Аміко ді Таддео та чотири чи пять картин безіменних сієнських майстрів. То була остання крапля. Вперше в житті Генрі зробив посвоєму, і це, як видно, призвело до найкращих наслідків.
Веселому мандрівному життю Прісілли настав край. Тепер вона майже безвиїзно жила в Кромі, плекаючи якусь погано визначену хворобу. Знічевя вона втішалася Новою Думкою та окультизмом. Пристрасть до перегонів усе ще не відпускала її, і Г енрі, котрий, власне, мав добре серце, приділяв їй сорок фунтів «ігрових» грошей на місяць. Майже весь час Прісілла проводила за складанням гороскопів коней і витрачала гроші на науковій основі, за велінням зірок. Г рала вона й на футбольному тоталізаторі і мала великий блокнот, куди були занесені гороскопи всіх гравців усіх команд футбольної ліги. Порівнювання одинадцяти гороскопів проти одинадцяти було справою дуже тонкою і непростою. Якийнебудь матч між «Острогами» й «Віллою» призводив до такого гострого й заплутаного конфлікту на небесах, що нічого дивного, коли вона часом і помилялася.
Мені так жаль, що ви в це не вірите, Денісе, справді жаль, мовила місіс Уїмбуш низьким, виразним голосом.
А мені аж ніяк.
Бо ви навіть не уявляєте, що то означає вірити, не уявляєте, яким цікавим тоді стає життя. Все, що відбувається, має якесь значення; хоч би що ви робили воно залишає слід. Ось, наприклад, я тепер у Кромі. Ви, певно, думаєте: життя її безбарвне, як вода в канаві; але я так не вважаю. І анітрохи не жалкую за Минулими Днями. У мене є Зірки Вона взяла аркуш паперу, що лежав на бюварі. Г ороскоп Інмена, пояснила вона. (Я бо збиралась цієї осені трішки розважитися на більярдному чемпіонаті.) Я мушу підтримувати постійний звязок з Нескінченним. Вона помахала рукою. Окрім того, потойбічний світ і духи, моя Аура, місіс Ідді й необхідність переконувати себе, що ти не хвора, Християнські містерії й місіс Безант. Усе це просто чудово. Нудьгувати не доводиться ані хвилини. Не можу собі уявити, як я обходилася без усього цього раніше, за Минулих Днів. Хіба це втіха метушитися і більш нічого, тільки метушитися? Щодня сніданок, чай, обід, театр, вечеря. Звичайно, це було мило, поки воно тривало. Та згодом від цього мало
що залишилося. Про це дуже гарно сказано в новій книзі Барбікю-Сміта. Де ж вона?
Прісілла випросталася й простягла руку за книжкою, що лежала на столику коло узголівя канапи.
До речі, ви його знаєте? спитала вона.
Кого?
Містера Барбікю-Сміта.
Деніс знав про нього небагато. Імя Барбікю-Сміта зустрічалося в недільних газетах. Він писав про Життєві Правила. Він міг навіть бути автором книжки «Що повинна знати молода дівчина».
Ні, ми не знайомі, відповів він.
Я запросила його сюди на уїкенд. Вона перегорнула кілька сторінок.
Ось місце, яке я мала на увазі. Воно в мене позначене. Я завжди позначаю місця, які мені подобаються. Тримаючи книжку в майже випростаній руці (вона була трохи далекозора) і жестикулюючи другою рукою, Прісілла почала неквапно, драматично:
«Що таке хутра за тисячі фунтів, що таке чвертьмільйонні прибутки?» Вона театрально відірвала очі від сторінки, велично кивнувши оранжевою копицею волосся. Деніс не зводив з неї захопленого погляду. Що це Натура плюс хна, чудувався він, а чи одна з широко розрекламованих Удосконалених Перук?
«Що таке трони та скіпетри?»
Оранжева перука так, найімовірніше, це перука знов підстрибнула.
«Що таке розваги Багатих, пишнота Можновладних, гординя Великих, що таке нестримні розкошування Вищого Світу?»
Г олос, який запитально підвищувався від фрази до фрази, раптом упав і прогудів відповідь:
«Вони ніщо. Марнославство, прах, пушинка, кульбаби під вітром, болотяні випари лихоманки. Все, що справді важливе, відбувається в серці. Видимі речі прекрасні, та невидимі в тисячу разів значливіші. Суть життя саме в Невидимому».
Місіс Уїмбуш опустила книжку.
Чудово, правда? мовила вона.
Деніс визнав за краще не ризикувати й мугикнув нейтральне «гм».
Атож, це хороша книга, прекрасна книга, говорила Прісілла, відпускаючи по одній сторінки, що їх вона притримувала великим пальцем. А ось тут написано про Озеро Лотоса. Розумієте, він порівнює Душу з Озером Лотоса. Вона знову піднесла книжку й прочитала. «У саду мого Друга є Озеро Лотоса. Воно лежить у маленькій улоговині, заквітчаній дикими трояндами і шипшиною, де ціле літо виспівує свої любовні трелі соловейко. В озері квітнуть лотоси, і пташки небесні прилітають сюди пити прозору воду й купатися» Знаєте, що це мені нагадало? вигукнула Прісілла, закривши книжку і засміявшись своїм гучним сміхом профундо. Це нагадало мені, що робиться в нашому плавальному басейні після того, як ви були тут в останній раз. Ми дозволили людям із села приходити сюди вечорами купатися. Що тут діється, ви навіть уявити собі не зможете!