– Та це ж від Паця! – вигукнув Крістофер Робін, прочитавши послання про повінь, яка оточила Паця з усіх усюд.
– А про Пуха там нічого нема? – спитав ведмедик, зазираючи Крістоферові Робіну через плече.
Крістофер Робін прочитав послання вголос.
– А-а, то всі оті "П" були Паці? А я гадав, що то були Пухи, – похнюпився Пух.
– Треба негайно його рятувати!.. Я ж був певен, що він із тобою, Пуше... Сово, ти можеш принести Паця на спині?
– Не певна,– сказала Сова після тривалих роздумів.– Є сумнів, щоб моя система заплічних м'язів спромоглася...
– А можеш хоч негайно до нього полетіти і попередити, що порятунок близько? А ми з Пухом тим часом подумаємо, як його врятувати, і прибудемо туди якнайшвидше!.. Ой Сово, прошу тебе, не розводь балачок, лети, не барися!
І, все ще обмірковуючи те, що вона хотіла повідомити, Сова полетіла.
– А тепер, Пуше,– сказав Крістофер Робін,– де твій корабель?
– Мушу сказати, – пояснив Пух дорогою до краю острова,– що це не зовсім простий корабель. Іноді він корабель як корабель, а іноді – справжня біда... Залежно від того...
– Залежно від чого?
– Ну, від того – зверху я, а чи знизу. На ньому чи під ним.
– Ого! А де ж він?
– Ондечки! – сказав Пух і гордо показав на "Плавучого Ведмедя".
Гай-гай!.. Це було зовсім не те, що Крістофер Робін сподівався побачити. Але що довше він дивився на "Плавучого Ведмедя", то більше чудувався, який же хоробрий та розумний ведмедик оцей Вінні-Пух! І що більше Крістофер Робін про це думав, тим скромніше дивився в землю Пух, мовби показуючи усім своїм виглядом, що в цьому нема нічого надзвичайного.
– Тільки ж цей твій корабель надто малий для нас двох,– сумно сказав Крістофер Робін.
– Для нас трьох – із Пацем,– докинув Пух.
– Тоді він іще менший. Що ж нам робити, ведмедику, як нам діяти, друже мій Пуше?
І тоді цей ведмедик, цей Пух, цей Вінні-Пух, цей