Моя тривога була такою сильною, що коли я підійшов до вікна й підтягнув його вгору, то відсахнувся назад із новим відчуттям жаху, бо першим, кого я побачив або думав, що побачив, був чоловік, котрий копав яму для могили.
Мені знадобилася ціла хвилина чи навіть дві, щоб цілком опанувати себе; і тоді я зрозумів, що гробокопач був садівником Ньюмена, а «могила» призначалася для того, щоб прийняти в себе три саджанці трояндових дерев, що вони лежали на траві, чекаючи тієї хвилини, коли будуть висаджені в ґрунт, а їхнє коріння присипане землею.
Садівник підняв голову, побачив мене й доторкнувся пальцями до капелюха.
«Доброго ранку, сер. Чудова сьогодні погода, сер».
«Авжеж, чудова», сказав я без переконливості в голосі, досі неспроможний
струсити з себе тягар, який пригнітив мій дух.
Проте, як слушно зауважив садівник, ранок і справді був чудовий. Сонце сяяло, і небо було забарвлене у світло-голубий колір, що обіцяв гарну погоду на цілий день. Я пішов снідати, насвистуючи якусь мелодію. Ньюмен не тримав у домі служниць. Дві його вже немолоді сестри, які жили на фермі неподалік, щоранку приходили, щоб задовольнити його невибагливі потреби. Одна з них саме ставила на стіл кавник, коли я ввійшов до кімнати.
«Доброго ранку, Елізабет, сказав я. Містер Ньюмен іще не прийшов снідати?»
«Він, мабуть, дуже рано вийшов із дому, сер, відповіла вона. Його не було вдома, коли ми прийшли».
Відчуття тривоги знов опанувало мене. Два попередні ранки Ньюмен дещо запізнювався до сніданку, і в мене не було жодних підстав уважати його ранньою пташкою. Стривожений своїми передчуттями, я побіг до його спальні. Вона була порожня, більше того, було очевидно, що в його ліжку ніхто цієї ночі не спав. Побіжний огляд його кімнати підказав мені ще дві речі. Якщо Ньюмен вийшов на прогулянку, то він, певно, зробив це у своєму вечірньому одязі, бо його в спальні не було.
Тепер я був переконаний, що моє передчуття лиха мене не ошукувало. Ньюмен вийшов адже він мені вчора про це сказав на вечірню прогулянку. Але з якоїсь невідомої причини досі не повернувся. Чому? З ним стався якийсь нещасливий випадок? Упав зі скелі? Треба було негайно організувати пошуки.
Через кілька годин я зібрав велику компанію помічників, і разом ми обстежили в усіх напрямках скелястий берег та розсипи каміння під скелями. Але від Ньюмена ніде не було жодного знаку.
Зрештою, охоплений відчаєм, я знайшов інспектора Бедворта. Його обличчя враз споважніло.
«Схоже, тут не обійшлося без якогось насильства, сказав він. Тут живе чимало суб'єктів із вельми сумнівними поглядами на мораль. Ви зустрічали такого собі Келвіна, власника шинку Три якорі?»
Я відповів, що бачив його.
«А ви знаєте, що він вийшов із в'язниці лише чотири роки тому? Фізичне насильство та образа діями».
«Це мене не дивує», відповів я.
«У цій околиці, схоже, панує загальна опінія, що ваш друг надто полюбляє встромляти свого носа в ті справи, які його не стосуються. Сподіваюся, до найгіршого не дійшло».
Пошуки відновилися з подвоєною енергією. І лише пізно пополудні наші зусилля були нарешті винагороджені. Ми знайшли Ньюмена в глибокій канаві на розі його власних володінь. Руки й ноги йому були зв'язані міцною мотузкою, а рот надійно заткнутий носовичком, щоб зробити його неспроможним подати голос.
Він був дуже виснажений і терпів великий біль, проте після того як йому добре розтерли зап'ястки та щиколотки й дали зробити добрячий ковток віскі з баклаги, він зміг розповісти про те, що з ним сталося.
Коли небо зовсім прояснилося, він вийшов на прогулянку було десь близько одинадцятої вечора. Він пішов понад скелями, і ноги принесли його до місця, що його всі знали під назвою затоки Контрабандистів, що, мабуть, пояснювалося великою кількістю розташованих тут печер. Там він помітив людей, які щось вивантажували з невеличкого човна, і спустився вниз до моря глянути, що там робиться. Клунки, які вони діставали з човна, схоже, були дуже важкі, і вони переносили їх до однієї з найдальших печер.
Ньюменові навіть на думку не спало, що тут може відбуватися щось незаконне, а проте він був заінтригований і підійшов до них якомога ближче, намагаючись залишатися непоміченим. Несподівано пролунав крик тривоги, і двоє могутніх чоловіків, у яких він відразу впізнав людей моря, накинулися на нього й оглушили до непритомності. Коли він згодом прийшов до тями, то виявив, що лежить у кузові якоїсь машини, котра, наскільки він міг здогадатися, підстрибуючи на вибоях, бралася вгору покрученим провулком, що вів від узбережжя до села. Він вельми здивувався, коли вантажівка вїхала у ворота його власної садиби. Там після тривалого перешіптування чоловіки витягли його з кузова й укинули в канаву, у такому місці, де її глибина була достатньою, щоб його не могли там знайти протягом певного часу. Потім вантажівка відїхала, і, як він гадає, з території його садиби через інші ворота, які були на чверть милі ближче до села. Він не міг точно описати своїх нападників, крім того, що вони були, безперечно, людьми моря, а судячи з їхньої мови, корнуольцями.