Це для початку, сину мій. Зараз ви підніметеся й поставите своїм доумкам ще діжку вина, щоб випити за перемогу над попами й сеньйорами. А це вам на похмілля.
Я підсунув до себе «Світильник» і відкрив другу схованку. Пальці намацали туго згорнутий пергамент. Ні, не це. Те, що мені потрібно, під ним.
Тут двадцять візантійських солідів. Досить?
Очі де Гарая полізли на лоба. Їхній вираз мені не дуже сподобався, а тому я дістав із-за пояса виріб отця Єгудиїла.
А це для тих, хто буде надто жадібний.
Я натиснув на виступ і лезо, ледь здригнувшись, застигло просто перед носом розбійника. Він клацнув щелепою, потім ковтнув:
Двадцять солідів він переводив погляд із золота на вістря ножа, і я зрозумів, що розбійник вагається. Гроші перед ним, а мій ніж слабкий захист. Отже, треба викинути ще одну карту.
А це я дістав пергамент, доручення на дім Барді в Тулузі. За цим документом я можу отримати будь-яку суму під поручництво Сен-Дені. Але отримати можу лише я і ніхто інший.
Щелепа захисника пригноблених знову клацнула,
потім почала відвисати. Нарешті він перевів подих:
Ну, попе! Ланцюги ж бо Ну, хитрий! Покажи доручення!
Він довго зі знанням справи розглядав пергамент, потім повернув і похитав головою:
Усе точно! А я все думав, чого ви тоді нас дрюками почастували? Ну, звісно, за золото своє боялися. Усі ви попи такі, за мідяк повіситеся! Просту людину готові зі світу зжити за грошенята. Он тиждень тому в Тулузі страшно згадати!
У Тулузі? я неквапливо сховав золото в пояс, застромив пергамент у рукав і, діставши терпужок, зайнявся останнім «браслетом». І що було в Тулузі, сину мій?
Він був згоден, і я вирішив не звертати уваги на теревені.
Он як? він косував на терпужок. Вам би, отче Гільйоме, в розбійники, а не в попи! А в Тулузі ваші схопили одного жонглера і його дочку за те, що ті ризницю обчистили. Він це ще таке, але ж вона зовсім дівчинка. То їм руки відрубали, падлюки. Та ще й замкнули у вязниці до кінця днів!
Я мало не впустив терпужок. Анжела?
Але що він каже? Тиждень тому?
Кого схопили? Жонглера? якомога байдужіше поцікавився я.
Ну, так. Із Мілана. Ризницю вони обчистили хвацько, що й казати
Отже, Тіно Міланець і дочка його Анжела сидять у тулузькій вязниці. Так, цікаво Бачить Святий Бенедикт, як цікаво!
Піду! де Гарай підвівся й знову скосив око на ляду. Поставлю хлопцям ще барило. Тільки, попе, щоб без обману!
Я міг би побажати йому того самого, але стримався. Не обдурить! Розмова про плани Його Високопреосвященства була корисною, але головне вексель на дім Барді. Отець Сугерій знав, яку книгу брати нам у дорогу
Він не обдурив. Уже почало сутеніти, коли гамір нагорі поступово стих. Заскрипіла ляда, в отворі зявилася стурбована фізіономія де Гарая.
Агов, отче Гільйоме! Швидше!
Я відігнув останній «браслет» і ступнув до драбини, яку розбійник поквапився опустити. Погляд упав на обгорілу обкладинку «Світильника», й мені на мить стало шкода твору отця Гонорія. Та Бог із ним! Нехай шляхетні розбійники залишать собі на згадку. Може, латину вивчать
У домі всі спали хропучи, схлипуючи, пяно бурмочучи. У повітрі стояв густий дух вина. Ми вийшли на двір точніше, на невеличку галявину в лісі. Де Гарай озирнувся.
Невдовзі смеркне. Я проведу вас ближче до Памє, святий отче.
Напевно, він хотів сказати «ближче до Тулузи».
Золото Яке хлопцям
У Памє й отримаєте, сину мій.
Біля ґанку я помітив забуту кимось ломаку. Певна річ, це не «ґирлиґа» брата Петра, але річ по-своєму корисна. Я зважив дрюк у руці й подивився на розбійника. Той покірно кивнув:
Гаразд. Тільки треба поспішати. Уночі в лісі самі знаєте
III
Може, справді, відразу в Тулузу? Але до кого? До Його Преосвященства архієпископа? До Його Світлості? Ні, краще вже в Памє.
Що далі, то невпевненішим виглядав де Гарай. Нарешті він зупинився. Почулося важке зітхання:
Отче Гільйоме!
Я теж зупинився, намагаючись зрозуміти, що збентежило народного героя.
А що ж далі, отче Гільйоме?
Ну, доведете мене до Памє, я дам вам гроші
Та не про те я
Знову важке зітхання.
Розятрили душу! Отже, нам попів і дворян не перемогти? А що тоді робити?
Ви мене запитуєте? здивувався я. Попа й дворянина?
То ви ж священик! Порадьте!
Згадав! Цікаво, якої поради він від мене чекає?
Треба йти, нагадав я. Поговоримо на ходу.
Він кивнув, і ми пішли далі. Я задумався треба відповідати.
Сину мій, цей світ несправедливий. Але він ніколи й не був справедливим, відтоді, як наш праотець Адам згрішив, а Каїн пролив першу кров. Він і не буде справедливим ще довго, поки Господь знову не спуститься на землю.
Чув, відгукнувся розбійник. Вам легко казати!
Мені не легко це казати. Простіше сказати, що світ легко виправити. Якщо є багаті й бідні, досить лише перебити багатих, і тоді бідних не буде? Так? Зруйнувати владу світську, принизити владу духовну й побудувати щось справедливе. І щоб якомога швидше.
Думав я про це! голос де Гарая пролунав якось невпевнено. Ми із хлопцями як випємо, так і починаємо про це саме справедливе суспільство радитися. Але що виходить? Без влади людям