Мир вам, сину мій! Втішно зріти вас у святому воїнстві! фін був задоволений собою. Трупи на схилі не бентежили монсеньйора.
Увечері я служитиму просто тут. Сподіваюся побачити вас у співслужінні.
Я насилу стримався, щоб не скривитися.
Завелика честь для ченця із Сен-Дені служити месу разом із монсеньйором-сатанистом! Втім, це вже не важливо.
Ваше Преосвященство! Владою, наданою мені легатом Святого Престолу, імям Його Святості, наказую вам негайно розпустити людей і повернутися до Памє!
Усе сказано. Більшого зробити не можна.
Жеанар де Юр, що саме знову виповз із намету, побілів, немов полотно, й застиг на місці. Єпископ залишився незворушним.
Ви перевищуєте свої повноваження, брате Гільйоме. Вас відряджено для розслідування справи де Гарр і не більше.
Я вже зрозумів він не послухається. Але залишався ще один шанс.
Якщо ви не підкоритеся, я накладу інтердикт на Памє.
Дурень! червона різницька пика вищирилася. Про це слід було думати раніше! Звяжіть його й заткніть рота, щоб менше язиком ляпав!
Але Ваше Преосвященство! не витримав брат Жеанар. Ви
Я усуваю вас із посади та позбавляю сану, якомога голосніше промовив я, розраховуючи, що латники почують і зроблять висновки. Кожного, хто торкнеться до мене, буде проклято!
Дурень! де Лоз знизав плечима й відвернувся. Тієї ж миті хтось міцно схопив мене за лікті. Я зрозумів цих прокляттям не налякаєш.
Отже, мене позбавлено сану, замислено проказав монсеньйор. Вам залишається відлучити мене від церкви.
У цьому немає необхідності, посміхнувся я. Наші очі зустрілися, й ми зрозуміли один одного.
Я б тебе спалив, ченчику! де Лоз широко вискалився, показав величезні жовті ікла. Щоб була наука Джованні Орсіні й усім, хто побажає пхати носа в мої справи. Для початку підкинув би тобі в торбу воскову фігурку з короною на голові й шпилькою в серці, а решту ти розповів би сам на допиті. Мені нещодавно привезли з Кастилії непоганий пристрій, називається «чобіток»
Він махнув рукою, й один із вартових узявся скручувати мені руки за спиною.
Але ти мені не
цікавий. Яка користь від того, щоб палити звичайного ченчика з Сен-Дені? Ти просто згинеш, а з Орсіні я поквитаюся інакше.
Де Лоз знову махнув широкою міцною долонею, і на мої губи лягла щільна повязка.
Два латники відтягли мене вбік, посадили біля намету. Не можна сказати, що я був здивований чи, тим паче, обурений. У мене було пятдесят шансів зі ста. Я програв, а Його Преосвященство виграв. Хіба що здивувала фраза про Орсіні. Чим цей провінційний Симон Маг міг насолити кардиналу Курії?
Де Лоз щось наказав братові Жеанару, й той поквапом пірнув у намет. Я роззирнувся навколо стояли латники, ніхто з юрби, яка загатила долину, не звернув уваги на те, що сталося. Поміж темних курток і зелених плащів я не побачив нікого в білій бенедиктинській рясі. Отже, хлопці послухалися. На душі стало трохи легше.
Його Преосвященство, як і раніше, стояв біля входу до намету, час від часу нетерпляче притупуючи й поглядаючи на замок. Він чекав цікаво, чого? Капітуляції?
Я спробував сісти зручніше й послабити мотузки на руках. На жаль, вартові свою справу знали, крім того, двоє з них були зовсім поруч. Ні, втекти не дадуть. Хіба що захисники замку влаштують вилазку.
Немов відповідаючи моїм думкам, десь неподалік голосно проспівав ріжок. Де Лоз здригнувся й подивився вгору, в бік замку. Я теж поглянув туди й не повірив своїм очам.
Ворота повільно відчинялися.
Вилазка? Я уявив собі демона або навіть двох, які мчать з гори просто на воїнство єпископа. А чому б і ні? Якби не латники
Ріжок проспівав знову, й біля воріт зявилися люди. Сонце відбилося на блискучих сталевих обладунках. Латники де Лоза! Звідки?
Червона пика монсеньйора розтяглася в задоволеній усмішці, і я, нарешті, зрозумів.
Сталося неймовірне замок узято!
Навколо вже кричали радісно, з почуттям неймовірного, позамежного полегшення. У повітрі літали шапки й ковпаки, хтось, не стримавшись, пройшовся на руках просто перед наметом єпископа.
Перемога! Перемога! Смерть демонам!
Я переводив погляд з бурхливого людського моря на глузливу фізіономію Його Преосвященства й намагався зрозуміти як? Втім, чекати залишилося недовго. Латники їх виявилося чоловік із вісім, швидко спускалися з гори. Вони були не самі. Попереду підстрибом біг хтось у сірому селянському одязі, а посеред блискучих панцирів, майже непомітний збоку, йшов ще хтось. Точніше не йшов, його тягли, підганяючи списами. Інші списи гордовито дивилися в небо, й на двох з них я помітив щось дивне, ніби воїни де Лоза вирішили пожартувати, наколовши на вістря два великі гарбузи. Гарбузи? Сарацини теж любили так жартувати, особливо після вдалого бою, наколюючи «гарбузи» на списи або встановлюючи на зубцях стін. Отже, двоє вбитих і один полонений. Я подумав про Анжелу, й на душі стало кепсько. Братові Ансельму не доведеться підпалювати багаття, але це єдина радість, яку їй залишать.
Усе дуже просто, брате Гільйоме! єпископ волів звернути на мене увагу. Адже ви колись воювали? Віслюк, навючений золотом, візьме будь-яку фортецю.