перед собою не похилі кілки, багато з яких згнили, інші ж давно лежать на землі, а неприступну перешкоду.
Але от перший, спираючись на плечі товаришів, підтягся, упав, на зміну йому полізли інші. Невдовзі авангард був уже за частоколом. Десятки рук вчепилися в колоди, розтягуючи їх і звільняючи прохід.
Поступово юрба рідшала. Більшість ще переходила струмок і вовтузилася біля колод.
Лише півсотні найпрудкіших, можливо, ті самі пастухи в хутряних куртках, що звикли до гір, завзято дерлися вгору. Я прикинув напрямок і похитав головою. Зопалу мало не половина піднімалася явно не туди просто до підніжжя неприступних стін. Щонайбільше два десятки прямували до воріт. Але до них ще треба було дійти. Попереду пастка, камяний коридор, приготований зумисне на такий випадок.
Ансельме! я обернувся до італійця. Що в проході?
Порожньо. Там нікого немає, Ансельм торкнувся до моєї руки, потім знову вдивився й знизав плечима. Як не дивися На стінах воїни. Тобто, здається, що на стінах воїни. А там
Я кивнув. Це явно неспроста. Очевидно, штурмувальники теж запідозрили недобре, оскільки сповільнили хід і почали зупинятися. І раптом здалеку долинув крик, його підхопили десятки голосів
Колоди! Ансельм схопив мене за руку й різко видихнув:
Отакої
Що там? квапив я, жалкуючи, що навіть на мить не можу побачити те саме, що інші.
Колоди котяться згори. Багато колод. Я не зрозумів, звідки вони могли взятися. Точніше, зрозумів, але
Тим, хто на схилі, було не до роздумів.
Я уявив себе на їхньому місці крута гора, підйом, що не крок дедалі важчий, і раптом величезні колоди, які з гуркотом котяться донизу. Страшно навіть якщо знаєш, що очі брешуть.
Тепер уже кричали сотні голосів. Люди в долині, не відриваючись, стежили за тим, що відбувалося на схилі. А там штурм напевне добігав кінця. Авангард відступав точніше, втікав, падаючи та чіпляючись за колючі кущі. Хтось, не втримавшись, покотився донизу, за ним другий, третій Натовп біля частоколу почав задкувати. Я зрозумів перший порив минув. Тепер будь-який досвідчений вояк зрозуміє, що людей треба збирати, заспокоювати, й лише тоді
Схоже, монсеньйор де Лоз теж знав цю нехитру премудрість. Схил швидко порожнів юрба знову переходила струмок, поверталася в долину. Не вийшло й не могло вийти. Навіть без колод.
Отче Гільйоме! запитав Пєр, який досі мовчки спостерігав за тим, що відбувається. А як треба? Щоб правильно?
Вочевидь, порівняння із Зу-Карнайном таки залишило свій слід.
Спочатку посилають розвідку, почав я, думаючи про те, що вчу парубка зовсім не того, що потрібно сільському священикові. Усе навколо слід оглянути, а вже потім діяти. У кожному разі, з цією юрбою штурм неможливий, надто без підготовки. Я на місці монсеньйора де Лоза розбив би табір і наказав варити обід.
Облога? Ансельмові очі блиснули.
Такий замок доведеться тримати в облозі дуже довго. За три дні люди почнуть розбігатися. Це не армія.
А я чути, що треба велику вежу будувати, подумавши, зауважив нормандець. Велику вежу до стіни підводити
Ансельм, вражений такою ерудицією, пробурмотів: «Поліокрет!» і скосив на мене око. На жаль, довелося розчарувати Пєра, а заразом зменшити запал гарячого італійця.
Така вежа називається «геліпола». Ми якось будували її, коли брали замок Крак. Але тут гора, стіни надто високі. Ні, цього наброду дЕконсбефам боятися нічого. Якби не латники й не сам єпископ
Другий штурм якщо, звісно, для такого неподобства можна застосовувати військові терміни, відбувся години за три по тому. За цей час у долині виросло ціле містечко. Подекуди біліли намети, біля підвід вирувало життя, мандрівні торговці гучно пропонували свій товар, а просто біля зруйнованого містка якісь жонглери влаштували виставу. Здавалося, поблизу замку відкрився великий ярмарок, відвідувачі якого, поторгувавши, випивши й повеселившись, надвечір розїдуться по домівках. Однак, люди прийшли сюди воювати, й запал ще не згас.
Поки жонглери ходили по дроті, а цирульники пропонували постригти-поголити, хтось сам де Лоз чи його підручні готував атаку.
Вона почалася несподівано. Кілька десятків молодих хлопців без криків і шуму перетнули струмок і почали підніматися схилом.
За ними, не кваплячись, пішли інші. Спочатку здавалося, вони вирішили повторити те, що не вдалося раніше, та невдовзі я зрозумів задум став іншим. Ті, що рухалися першими, спритно обійшли камяну пастку стороною. Підніматися було важко, й подекуди сміливці використовували заздалегідь приготовані мотузки. Незабаром авангард
опинився вище за камяний заслін. До кількох мотузок додалася ціла дюжина, й ті, хто йшов за сміливцями, взялися помалу підніматися вгору.
Задум став зрозумілий. Монсеньйор вирішив зібрати найсміливіших і найрішучіших біля самих воріт і потім кинути їх на приступ. Щоправда, на стрімкому схилі навряд чи вдасться розмістити більш як сотню, проте для замку, який захищають четверо людей, каліка й дівчина, цього цілком досить.
Колод справжніх чи начаклованих не боялися. Камяна пастка позаду, а зі стін і веж багато скинути не вдасться. Та й нерівний схил давав змогу сховатися і від каменів, і від колод.