Ченці не пишуть канцон.
Зате
ченці не відштовхують духовних дочок!
Це псевдобрати.
Що вони з тобою зробили, дурнику? дівчина зітхнула. Ну, доторкнися до мене! Чи тобі, сеньйорові, гидко мати справу з простолюдкою? Заспокойся, в такі хвилини навіть найзнатніші сеньйори забувають, хто вони.
Я не можу забути, донно голос хлопця став зовсім тихим. Я прийняв обітницю Вибач, мені треба йти.
Іди! мені здалося, що я чую плач. У тебе, напевно, багато гріхів, святий отче! Те, що ти сьогодні відштовхнув мене, теж гріх. Будь ти проклятий!
Пробач, дочко моя.
Я кахикнув. Тіні завмерли, потім та, що нижча, Анжела, метнулася вбік. Я підійшов ближче.
Вечеря готова, брате Ансельме?
Так, отче Гільйоме.
Ходімо.
Я доторкнувся до його плеча й легенько підштовхнув до порогу. Він не опирався.
Довго ти ходити по дрова! проголосив Пєр, побачивши італійця. Юшка холонути.
Байдуже, Ансельм присів на лаву й відвернувся.
Усе готове, отче Гільйоме! Пєр поставив на стіл деревяну таріль із хлібом. Сьогодні я сам варити
Суп із неозначеною формою дієслова, вяло прокоментував італієць і раптом повернувся до мене:
Отче Гільйоме! В обителі про таке не запитують, тож можете відразу посадити мене за «Світильник»
Про що ви хотіли запитати, брате мій? поцікавився я, жалкуючи, що в присутності щиросердного нормандця нам не вдасться поговорити відверто.
Адже ви були одружені, отче Гільйоме?
Брате Ансельме! відразу ж втрутився Пєр. Не треба про це! Ти що, не знати?
Усе гаразд, брате Петре
У Сен-Дені намагалися не розятрювати старих ран. Про мою історію всі знали але жодного разу навіть не натякнули, за що я був їм дуже вдячний.
Усе гаразд, брате Петре, повторив я. Так, брате Ансельме, я був одружений. Коли я брав шлюб, мені було майже стільки само, скільки тобі зараз.
Вибачте, що запитую, але для мене це важливо. Якби ваша дружина й син не загинули, ви б стали ченцем?
Брате Ансельме! безнадійним голосом благав Пєр.
Так, про таке зазвичай не запитують. Але якщо запитують, я відповідаю чесно.
Ні, брате Ансельме. Їхня смерть не єдина причина, але якби Інесса була жива, я б не став бенедиктинцем.
Дивна річ! Я багато років забороняв собі згадувати колишнє життя надто боліло, але зараз говорив цілком спокійно, немов розповідав про когось іншого.
Її звали Лейла, але я називав її Інессою. Їй подобалося це імя.
Це імя вона повинна була отримати при хрещенні, але не встигла. Я занадто часто залишав її, поспішаючи в бій в імя мого сюзерена, віроломного Балдуїна Єрусалимського.
Я побачив її в невеличкому селищі біля Мосула. Ми вели переговори з Касимом абу Ірманом. За тиждень до цього він захопив якийсь караван. Інесса була дочкою купця, й він узяв її до свого гарему. Їй було чотирнадцять років Того дня точніше, того вечора ми розмовляли всього кілька хвилин. Я встиг передати їй кинджал і кілька золотих, щоб вона підкупила варту. Вона втекла, і я зустрів її в пустелі.
Це сталося вдосвіта біля сірої скелі, за якою починалося русло сухої ріки. Саме там вона звеліла чекати. За нею мчала погоня, але наші коні виявилися прудкідшими.
Так, напевно, не буває, повільно промовив Ансельм. Або буває тільки в казці.
Напевно, погодився я. Тепер мені самому це здається казкою Я здогадуюся, про що ти хочеш запитати, брате Ансельме. Ми знали, що абу Ірман помститься. Я кілька разів пропонував, щоб вона поїхала до Оверні, але Інесса не хотіла розлучатися.
Вам треба було поїхати! різко кинув Ансельм.
Його тон здивував, та лише першої миті.
Я зрозумів італієць порівнює мою історію із чимось своїм, знайомим.
Я був лицарем, брате Ансельме. На той час я вже зрозумів, що король Балдуїн не той государ, якому служать із радістю, але я складав присягу. Лицар не може порушити клятву, як чернець не може відступити від обітниці. Моя дружина знала, що загрожує нам. Якось вона сказала, що життя не надто велика ціна за кілька днів щастя
Отже хлопець замявся. Ви пішли в монастир не тому, що вважали себе винним
Ансельме! гаркнув Пєр, забувши навіть про «брата».
Ні. Вона була дружиною лицаря, який захищав священне місто Єрусалим. Ми всі ризикували життям я, вона, наш син. І лише Господь відає, кому з нас більше пощастило.
Ансельм мовчки кивнув, і по його обличчю пробігла судома. Я вже здогадувався, що мучить хлопця. Але що міг зробити молодий італієць? Хоча в сімнадцять років у монастир ідуть навіть через сварку з коханою. Ідуть і невдовзі ряса починає
здаватися свинцевою.
Це Ну Пєр явно поспішав перевести розмову на щось інше. Отче Гільйоме, а чому священикам не можна одружуватися?
Що?!
Нормандець зніяковів, але здаватися не збирався:
Чернець він від миру йти піти пішов. Священик у миру жити. У селі жити. Він обітниця не давати не дає. Раніше священик дружину міг мати тримати
Усвідомивши, що дієслова й цього разу його підвели, Пєр замовк. Я поглянув на Ансельма.
Знаєш, брате Петре, якось я запитав про це в Папи, найспокійнішим тоном відгукнувся італієць.
У к-кого? Пєрові очі покруглішали.
У Його Святості. Мені тоді було років із десять, і я був дуже цікавий. Старий мене вислухав, примружився й запитав, що я сам про це думаю.