Пощадіть, отче Гільйоме! відразу ж забубонів Пєр. Бо не робити я нічого грішного, а лише відносити цій юниці вечерю, щоб не померти їй від голоду.
Пощадіть, великодушний отче! у тон йому заґуґнявив Ансельм. Бо прийшов я до хліва цього, щоб не залишати брата Петра наодинці з юницею, як і велить статут Святого Бенедикта. І не запалювали ми вогню, щоб не бачити її лику, як, знову ж, наказує наш статут!
А мене й щадити не треба, доволі нахабно зауважила юниця. Якщо ченцям не можна спілкуватися з дівицями, то дівицям спілкуватися із ченцями ніхто не забороняє.
Відлучу, вирішив я. Відторгну негідні члени від тіла церковного
Як паршивих овець від череди, підхопив Ансельм. А що, отче Гільйоме, ви можете.
Я присів поруч із Пєром, який мовчазно сопів, укотре прикидаючи, як би на моєму місці вчинив Святий Бенедикт. Нічого путнього на думку не спадало.
А розмови ми вели безневинні, вів далі нахаба Ансельм, навіть душеспасенні, позаяк говорили про переваги любові духовної над любовю плотською. І як приклад згубності останньої, читали альбу, яку ви, отче Гільйоме, напевно, чули, стоячи за дверима.
Ага, підхопив нормандець. Ми цеє душекорисно розмовляти!
Геть! не витримав я. Бігцем! І дивіться кого спіймаю, їй-Богу, придушу!
Братів ніби вітром здуло. Анжела всміхнулася й, наче нічого й не сталося, сказала добраніч.
Брат Петро вже щосили похропував. Я відкликав Ансельма вбік і кивнув на ослін.
Італієць знизав плечима:
Не треба, отче Гільйоме. Зараз ви скажете, що я людина ще молода, а в моєму віці мирські спокуси особливо згубні. І що я не повинен потурати не тільки своїм слабкостям, але й слабкостям таких смиренних братів, як наш брат Петро. І що читання віршів про любов недостойне заняття для брата-бенедиктинця
Ну-ну, вставив я, продовжуй.
Продовжую, Ансельм помовчав мить. А якщо серйозно, то я справді не хотів відпускати брата Петра самого до цієї юниці. І не тому, що вони могли віддатися блуду просто в стійлі
Посоромтеся, брате! не витримав я.
Соромлюся Я побоювався іншого. Знаєте, про що вона почала розпитувати, не встигнувши навіть скуштувати юшки?
Він замовк, зважуючи, який справить ефект, та я зрозумів, що знаю відповідь.
Про справу Жанни де Гарр.
Так! Її дуже цікавило, що ми тут робимо, прикидатися ця юниця не надто вміє, їй, певна річ, відомо, навіщо ми прийшли до Артигата.
І вона сама опинилася тут не випадково.
Звісно ж! І зустріла першим саме смиренного брата Петра. Сподіваюся, він не встиг їй розповісти чогось важливого. Довелося заговорити про трубадурів і альби Яка вона все ж таки паскуда!
Брате Ансельме! не витримав я.
А як це ще можна назвати? Вона просить допомоги, просить захисту, а сама
Вивідачка, підказав я. Так, схоже на те Знаєш, брате Ансельме, ти зараз чомусь нагадав мені Його Високопреосвященство Джованні Орсіні. Він такий само гарячий.
Хлопця пересмикнуло. Обличчя спотворила гримаса, губи скривилися:
Ні! Тобто Чому?
Ми з ним були знайомі заочно, але мене відразу ж вразили його нерозважливість і безапеляційність. Адже він, як на мене, не така вже й лиха людина бувають кардинали й гірші. Та коли його понесе Знаєш, брате Ансельме, Сен-Дені навчив мене багато чого, зокрема й ставити себе на місце іншого навіть лютого ворога. Ти вважаєш цю дівчину вивідачкою, котра їсть наш хліб і зраджує нас. А хтось, імовірно, вважає нас вивідачами, які прийшли відбирати жертви для вогнища. Може, Анжела думає, що обманює катів.
Але ж ви
Я? Я ні. Та й ти, здається, не прагнеш підкладати хмизу. Але нас
послав Його Високопреосвященство, а його саме понесло Що про нас думають ці селяни? Ким нас вважає дЕконсбеф? І, до речі, «чисті» брати теж.
Після моєї зустрічі з братом Пайсом ми жодного разу не говорили з Ансельмом про катарів. Я все не наважувався й, напевно, даремно.
«Чисті» брати, поволі проказав Ансельм, добре знають, хто такий отець Гільйом. Вони читали його книгу. Вони стежать за його суперечкою з монсеньйором Орсіні й отцем Петром Ломбардським. Вони знають, що він не збирається підкладати хмизу. Вони готові допомогти, але не знають як. Справа де Гарр для них така ж загадка.
Про що я вже чув від поважного брата Пайса, кивнув я. У кожному разі, не судімо суворо Правда, це не означає, що ми зобовязані розповідати Анжелі про наші успіхи
І невдачі, Ансельм задумався. Тоді Отче Гільйоме, ми не говорили братові Петру про наші висновки. Не говорімо й надалі.
Погано. Дуже погано! Гіршого немає, ніж коли брати починають підозрювати один одного. У зрадництві, у дурості все одно.
Брате Ансельме! Хочу повідомити вам, що знаю брата Петра багато років. Більше того, вірю йому. Можу навіть сказати, що в будь-який момент довірю йому своє життя
Я теж, Ансельм залишався незворушним. Ви довірите йому своє життя, але не дасте читати Абеляра. Адже ви знаєте, у мене в келії зберігається Абеляр! Вам, напевне, доповіли, й отцю Сугерію теж. Але мені його читати можна. Чому?
Тому, що ти розумний хлопчик, брате Ансельме.
Нехай так, «хлопчика» він проковтнув напрочуд спокійно. Але уявляю, що буде, коли Абеляра почне читати брат Петро!