Зі збірки. Називається
«Лисиця й відображення місяця»
На губах Ансельма знов промайнула посмішка, і я вкотре подумав: звідки прийшов до Сен-Дені цей хлопчисько? Латину він знав просто чудово, краще за мене. Таке ще можна пояснити, але Ансельм знав грецьку, і, як я нещодавно дізнався, арабську
Якась лисиця йшла вночі біля річки й побачила в оній річці відображення місяця. Побачивши оноє відображення, вирішити вирішила вона, що то є сир
Я раптом збагнув, що за весь день Пєр жодного разу не відкривав книжку. Так, память у хлопця чудова й треба було добряче постаратися, щоб за кілька років нічого не навчити цього нормандського бурмила. Пєр не був ледарем він щиро хотів закінчити школу й стати священиком десь на селі. Та донедавна ця мрія була від нього далека, немов стіни Єрусалима.
Заходилася оная лисиця хлебтати воду. Гадала вона, що випити випє річку, після чого дно висохне й згаданий сир дістанеться їй
Тим часом у казанку вже щось починало закипати. Я принюхався й залишився задоволений вечерю явно нам забезпечено. Щоправда, запах був трохи незвичайний. Пахло чимсь незнайомим не селерою і тим паче не цибулею.
Хлебтала оная лисиця воду безперестанку, аж поки не захлинулася
Пєр задоволено зітхнув у передчутті закінчення тортур і випалив:
А мораль цієї байки така: людина жадібна рветься до наживи з таким зусиллям, що сама себе завчасу в темну могилу зводить!
Слідом за цією повчальною фразою на Пєровій мармизі розцвіла зовсім недоречна посмішка. Я не втримався й усміхнувся у відповідь.
А тепер нехай брат Ансельм розповість, остаточно розгороїжився Пєр. Бо ж, отче Гільйоме, ви його байки вчити не змушуєте!
Не хотілося пояснювати, що «Робертів Ромул» Ансельм читав років у сім, коли не раніше, але наш сьогоднішній кухар відразу ж відгукнувся.
Байка «Людина, що молилася».
Я відчув несподіване сумяття. Річ не в тім, що цю байку зазвичай не рекомендують читати учням. Вразив тон Ансельм відгукнувся на Пєрову пропозицію аж надто серйозно.
Одна людина мала звичку приходити до церкви пізно, схиляти коліна й молитися завжди одними й тими самими словами: «Господи Боже, будь ласкавий до мене, й до дружини моєї, й до дітей моїх, а більш ні до кого»
Ансельм на мить замовк, тонкі губи стислися, побілішали, в темних очах блиснув недобрий вогник.
Почув це якось його сусіда й теж став молитися: «Господи, Господи, Боже всемогутній, покарай ти його, й дружину його, й дітей його, а більш нікого»
А а мораль? здивовано запитав Пєр, не дочекавшись пояснення.
Там немає моралі, Ансельм відвернувся й заходився поратися біля казанка. Пєр почухав потилицю й став неквапом нарізати хліб.
Брат Ансельм зявився в Сен-Дені рік тому. Прийшов пізнього вечора, босий, в обірваній рясі. Отець Сугерій звелів нагодувати подорожанина й покласти спати, але хлопчик наполіг на зустрічі, після якої наш абат замкнувся з отцем Ерве й розмовляв із ним ледь не до ранку. А наступного дня в Сен-Дені зявився новий чернець, якого звеліли ні про що не розпитувати. Майже відразу Ансельм став ходити до моєї школи, та займатися з ним довелося за особливою програмою.
Всі премудрості, які я втовкмачував братам-бенедиктинцям, були Ансельму вже відомі, тож я, за чітким абатовим натяком, готував хлопця до університету. Я здогадувався, що направлять його в Болонью, причому на богословський факультет. А от звідки брат Ансельм зявився, міг лише припускати. Втім, його коротке темне волосся, чорні очі й смаглява шкіра дещо підказували
Юшка викликала схвалення всіх, включно із недовірливим Пєром. Ансельм залишався незворушним, але було помітно, що похвали йому до душі. Я не втримався й запитав про запах.
Точно, підтримав мене Пєр. Ти, брате Ансельме, не приховувати. Адже я, коли куховарю, нічого не приховувати!
Не ображайся, брате Петре, Ансельм усміхнувся й дістав із мішка щось сухе й зморшкувате. Цей корінь у мене на батьківщині зветься «пастушка». Тут він не росте. У мене залишалося трохи
А де це в тебе на батьківщині? бовкнув нормандець, забувши про настійну абатову пораду.
Ансельм на мить стиснув губи, потім знов усміхнувся:
В Італії, брате Петре. Ця трава росте на півдні, у Калабрії.
То ти звідти?
Ні. Я народився в Римі, а жив у Тоскані, потім у Неаполі.
Щось таке я й припускав. Для кастильця чи грека Ансельм надто правильно говорить латиною. А для окситанця надто смаглявий.
Ну от! А то мовчати все! Пєра остаточно понесло, але я чомусь не втрутився. Бо ж як виходить? Ми ж нічого не приховувати, живемо разом, із однієї миски їмо. А тебе й запитати
нічого не можна!
Цікаво, що відповість Ансельм?
А може, я великий грішник, брате Петре? на вустах у хлопчини так само була усмішка, але очі дивилися серйозно.
Ти? Пєр змахнув рукавом ризи, мало не перекинувши казанка. Ну, Ансельме, ти й бовкнути
Брате Ансельме, стиха виправив я, і Пєр, нарешті зметикувавши, що заговорився, замовк.
Може, Ансельм і був великим грішником, але знати цього нікому не дано. Сповідався він особисто абатові. Навіть коли отець Сугерій їхав а траплялося це часто ніхто не мав права приймати в хлопця сповідь.