Андрій Валентинов ОВЕРНСЬКИЙ КЛІРИК Роман
Серію «Main stream» засновано у 2007 році
АВЕНТЮРА ПЕРША ПРО ТЕ, ЧИМ СКІНЧИЛАСЯ РИБОЛОВЛЯ В НОТР-ДАМ-ДЕ-ШАН
I
Цього Пєр, і без того вбитий тим, що сталося, вже не витримав:
От диявол! А хай йому! Кров Христова, повернуся до Сен-Дені, я цьому отцю Єгудиїлу ноги повисмикую! Казав я йому залізо паскудне, а він
Отець Єгудиїл наш монастирський коваль справді останнім часом став партачити, проте ця обставина аж ніяк не виправдовувала ані змісту, ані форми сказаного.
Брате Петре, неголосно погукав я, відчуваючи, що Пєр готовий відмочити наступний пасаж із приводу коропа, вудки, гачка й отця Єгудиїла. Брате Петре
Пєр спересердя пожбурив вудку об землю, ввібрав якнайбільше повітря, роззявив рота, й отут до нього, нарешті, почало доходити. Я мигцем озирнувся брат Ансельм стояв із незворушним виглядом, але в очах його виразно стрибали бісенята. Втім, з першого погляду й не помітиш тримати себе
цей хлопчина вміє.
От-тче Гільйоме затинаючись почав Пєр. Я ну
Латиною, прошу, так само спокійно попросив я, чим змусив Пєра остаточно зніяковіти. Тому що, крім суворо забороненого божіння й згадки нечистого, він примудрився проказати все це на «ланг дуї» з дикою нормандською вимовою.
Я ну Риба
Далі, підбадьорив я, спостерігаючи, як Пєр, миттю зашарівшись і сполотнівши, з надзвичайним зусиллям добирає неслухняних слів латиною.
Я ловити, я ловив Пєр зітхнув і потер величезною пятірнею свою фізіономію в ластовинні.
Ми ловили, погодився я.
Я знов озирнувся брат Ансельм сміявся, але непомітно самими лише кутиками губів. Уже не вперше подумалося про те, де хлопчина так навчився себе тримати? Усе ж таки йому заледве вісімнадцять, та й то за документами, які не лише в мене викликали сумніви.
Ми ловили, приречено повторив Пєр. Отець Єгудиїл в абатстві святого Діонісія коваль є. Він поганий коваль є. Він зробити зробив поганий
Схоже, слово «гачок» забулося, й Пєр болісно добирав підходящий еквівалент.
Він зробив погане знаряддя Знаряддя вудити Отче Гільйоме!
Так
Я відклав убік вудку й зміряв Пєра промовистим поглядом. Здоровань зіщулився й закліпав.
Брат Петро погана память мати, зітхнув я. Брат Петро забути, як ми домовлятися
Отче Гільйоме! знову заблагав нещасний, змахнувши ручиськами, від чого в нерухомому вечірньому повітрі знявся свіжий вітер.
Ви майбутній священик, Брате Петре. У вашій практиці буде чимало епізодів, порівняно з якими цей нещасний короп справжня дрібничка. Ви повинні зберігати спокій і не збиватися на простонародну тарабарщину, з якої, на ваше щастя, я не зрозумів жодного слова Дюжину «Отче наш» і дюжину «Вірую» перед сном. Ви здається посміхаєтеся, Брате Ансельме?
Усе ж таки я заскочив хлопця зненацька.
Та лише на мить. Девяносто девять із сотні сказали б у такому випадку «Ні!», але Ансельм зухвало блиснув очима й покірно відповів: «Так, отче Гільйоме».
Я хотів поцікавитися, що саме брат Ансельм почув смішного, та вирішив, що це буде зайвим занудством.
Дві вязки хмизу, Брате Ансельме. І миття посуду після вечері.
Так, отче Гільйоме.
Хлопець знову посміхнувся, і я раптом збагнув, що сьогодні й без того його черга мити посуд.
Гаразд, резюмував я, як там у нас із уловом?
Незважаючи на епізод із гачком, улов був непоганий. Утім, ставки в Нотр-Дам-де-Шан завжди славилися чудовою рибою.
Вечерю варили на тому ж місці йти до старої занедбаної кухні, де не готували вже два десятки років, відтоді, як старий граф де Корбей розорив тутешній монастир, не хотілося. Хлопці розклали вогнище, й Пєр уже звично дістав ножа, щоб узятися за рибу, але я зупинив його:
Юшку сьогодні приготує брат Ансельм. А ви, Брате Петре, сподіваюся, не забули, що заборгували мені байку?
Яку байку? кліпнув Пєр, котрий встиг уже заспокоїтися, очікуючи вечері.
Байку «Лисиця й відображення місяця» зі збірки «Робертів Ромул». Ви мали вивчити її ще вчора, але вчора у вас, здається, був нежить
Не нежить зітхнув бідолаха. Мені цеє голова боліла.
Співчуваю, Брате Петре. Сподіваюся, зараз усі неприємності позаду й ми маємо змогу послухати, нарешті, байку.
Зараз Я ну повторю.
Я не сперечався й став спостерігати за Ансельмом. Вечірня юшка маленький реванш за помилку з посудом. До того ж мені було дуже цікаво, як хлопець поведеться.
Досі я жодного разу не бачив Ансельма на кухні. У Сен-Дені його туди й близько не підпускали. Схоже, й там, де він жив раніше, його маленькі охайні руки не знали чорної роботи.
Утім, якщо це було й так, Ансельм цього не виказав. Він швидко приніс води й рушив у келію за припасами, після чого, діставши цибулю, часник, селеру й морквину, взявся до риби. Виходило в нього непогано ніж різав рівно й швидко. Вочевидь я все ж таки помилився, куховарити хлопчині вже доводилося. Краєм ока я помітив, що Пєр теж стежить за Ансельмом, причому не без затаєних ревнощів. Юшка коронна страва нормандця, котрий, як я вже пересвідчився, й без того чудово готує.
Отже, Брате Петре, нагадав я, ми вас слухаємо.
Байка, почав Пєр якнайбадьорішим тоном, зі збірки
Пауза затяглася, але я не квапив. Згадалося, що ще два роки тому Пєр, котрий провчився в монастирській школі чи не десять років, не міг звязати латиною й кількох слів. Усе ж таки хлопець молодчага, хоча, бачить святий Діонісій, я теж дуже старався.