Дерґи існують, голос пролунав тихо, й першої миті я вирішив, що мені почулося. Вони існують, брате Гільйоме.
Певна річ, треба було просто погодитися й не сперечатися зі старим, та звичка взяла гору.
Вибачте, брате Ельфрику, але таке мені вже випадало чути. На жаль, жодних доказів немає. Дерґи це легенда, заснована на якихось реальних, але вже забутих фактах.
Забутих? голос старого пролунав сумно. Це правда, брате Гільйоме. Дерґів забули, але вони ще існують. Це не секта й не орден. Це племя.
Я знизав плечима. Таке теж доводилося читати.
Так, це племя. Або народ. Не знаю, як висловитися точніше. У цього племені дивні звичаї й дивні легенди, але вони такі самі або майже такі самі люди, як і всі інші.
Самі дерґи вважали інакше, я згадав один стародавній манускрипт, який знайшов. у скрипторії Клюні. У суперечці зі Святим Іринеєм один дерґ стверджував, що він демон. Ба, навіть бог. Начебто він та інші дерґи посварилися з Юпітером, і той відіслав їх на Землю
Сподіваюся, ви не надаєте значення поганській маячні? голос отця Ельфрика пролунав суворо й різко. Дерґи звичайні люди й здебільшого добрі християни. Їх нас хрестив Святий Патрик, той, хто приніс світло Істини в Бретань та Ірландію.
Нас?!
Нас. Я дерґ, брате Гільйоме.
Чомусь я повірив відразу. Може, причиною був голос так не брешуть. А може, про щось таке я почав здогадуватися, щойно старий згадав дерґів.
Зараз нас залишилося небагато, але колись ще до галлів дерґи жили по всій Франції. Є легенди, що вони прийшли з-за моря. Кажуть, частина нашого народу відокремилася, й тепер живе десь далеко на Сході. Різне кажуть, брате Гільйоме Але я вирішив вам розповісти, що знаю й у чому впевнений. Може, це стане вам у пригоді.
Дякую, брате Ельфрику, я підвівся, але наказовий жест старого змусив знов опуститися на тверде деревяне ложе.
Дерґи звичайний народ, але поміж них справді зустрічаються небезпечні чаклуни. Дуже небезпечні. Це не жалюгідні сільські бабці, які не страшні навіть напівписьменному священикові. Може, це взагалі не чаклунство, а якесь стародавнє знання. Будьте обачні, брате Гільйоме! Це справді небезпечно. Настільки небезпечно, що іноді варто замурувати себе в келії на все життя, щоб не заподіяти зла безневинним людям
Ви я обірвав себе, але брат Ельфрик, звісно ж, зрозумів.
Розумному досить, брате мій На жаль, я не можу вручити вам чарівний талісман або хоча б непробивну сорочку, щоб захистити від удару ножем у спину. Але я колись був лікарем У вас останнім часом стали втомлюватися очі.
Я кивнув. Роки, проведені над рукописами, не минули безслідно.
Ось, поруч зі мною опинилася невеличка глиняна чаша. Це настій із трав. Мені приніс їх отець Сугерій він дуже турботливий. Промийте очі, брате Гільйоме.
Зараз? здивувався я. Я вдячний вам, брате Ельфрику, але
Зробіть ласку старому.
Ображати затворника не хотілося, і я слухняно вмочив пальці в холодну воду, що пахла чимось гострим і незнайомим. Отець Ельфрик простяг мені чистого рушника.
Це,
звісно, не чудодійна вода із грота в Лурді, та настій мені добре допомагає. Вам відразу ж полегшає. Примружте очі й посидьте кілька хвилин.
Я послухався. Відчуття справді було приємним ні болю, ні печіння. Мені здалося, що по всьому тілу розходиться легке, ледь помітне тепло. Раптом пальці старого торкнулися мого обличчя, потім ще раз. Я здивувався, та відразу ж зрозумів його рука накреслила хрест. Потім пальці торкнулися грудей.
Зараз я прочитаю молитву, брате Гільйоме. Це молитва Святого Патрика вона мовою дерґів. Із цією молитвою він прийшов до нас
Слова пролунали дивно, але я відразу вловив щось знайоме. Так, у древніх рукописах я зустрічав щось схоже деякі фрази, що збереглися від дерґської говірки, настільки не схожої ані на латину, ані на грецьку, ані на знайомий з дитинства овернський говір
Пальці старого накреслили ще один хрест на моїх грудях. Рантом здалося, що крізь заплющені очі я відчуваю світло хрест на моїх грудях світився. Ні, не хрест дивна фігура, що нагадувала нерівне колесо. У цьому теж було щось знайоме, уже бачене
Розплющте очі, брате Гільйоме.
Напевно, я вже освоївся в темряві, а може, подіяв настій, та здалося, що в тісній келії посвітлішало. Отець Ельфрик сидів поруч, на його худому костистому обличчі була усмішка.
Не буду вас більше затримувати, брате мій. Дякую, що зайшли до старого. Тепер вам треба поспати до ранку.
Навряд чи я засну, брате Ельфрику, заперечив я, підводячись. До того ж невдовзі світанок
Поспите, голос отця Ельфрика знову став суворим. І малий сон корисний. Попереду у вас тяжка подорож. Я погано бачу майбутнє, але одне знаю напевно до Сен-Дені ви вже не повернетеся колишнім.
Шкода, що ви не пророк, брате Ельфрику, мимоволі посміхнувся я. Гарне пророцтво мені б не завадило.
Шкода
Старий відвернувся до вікна. Я обережно позадкував до дверей, але раптом знову почув його голос такий само суворий:
Зараз ви заснете й прокинетеся бадьорим і здоровим, брате Гільйоме. Якщо ж Господь пошле вам сон постарайтеся його запамятати. Не всі сни брешуть
Може, слова отця Ельфрика все-таки подіяли, а швидше за все, я просто добряче втомився за безсонну ніч. У будь-якому разі, заснув я миттю й одразу ж побачив сірий пісок і вершників у чорних бурнусах