Отче Гільйоме! нормандець швидко роззирнувся й заговорив пошепки. Вранці я в селі бути
Брате Петре! не витримав я. Уважніше, будь ласка!
Чоло нормандця зазміїлося зморшками.
Уранці я був у селі. Там я зустрів чоловіка одного. Чоловік оцей великий пройдисвіт є. Він запропонувати запропонував різне-всяке купити-продати
Я поглянув на Пєра з усією можливою виразністю і той остаточно зніяковів.
Ну, отче Гільйоме! Ну, можна я просто сказати?
Дюжину «Радій» перед сном, зітхнув я. Вголос і без помилок. Прийду особисто й перевірю. Отже, якийсь пройдисвіт запропонував продати
Меча, отче Гільйоме! очі нормандця блиснули. Й кольчугу. І два кинджали. Зовсім недорого!
Я примружився, взявшись спостерігати, як Пєр спочатку зблід, потім почав червоніти. Подумки я вже склав підходящу до випадку сентенцію про правила братів-бенедиктинців, про різницю між ченцем і розбійником з битого шляху, а також про обовязки майбутнього священика. Але останньої миті передумав за благі, хоча й дурнуваті наміри, гріх судити суворо.
Дорога справді небезпечна, якомога мякше зауважив я. Але меч не допоможе. Володіти ним ви не вмієте, а брат Ансельм і поготів. Захистом нам будуть наші ризи й звання братів-бенедиктинців. Втім, якщо хочете, кольчугу я вам дістану.
Пєрова фізіономія поволі набувала звичайного вигляду. Нарешті він усміхнувся:
Дякую, отче Гільйоме Тільки тут ще одне є є
Він замявся,
потім явно неохоче повів далі:
Отець-абат казати казав, що в окрузі Памєусі
Памє, всміхнувся я, «ус» не треба.
Памє Погань усяка має є має бути Це недобре є. Моя матінка казала
Брате Петре! звернувся я не без суворості. Пригадайте Святого Бенедикта, до ордену котрого ви вступили. Хіба боявся він усіляких бабів-ворожок? Ви чернець Сен-Дені!
Так-то воно так, невпевнено погодився Пєр. Та тільки погань тамтешня З Памє Вона, подейкують, нас не боїться
Я похитав головою. Таке доводилося вже чути святість діє лише в ближній окрузі, а далека погань не звертає на гостей жодної уваги, якщо не гірше.
Ченця Сен-Дені погань боїться навіть у землі серів , брате Петро!
Так-так, поквапом кивнув нормандець. Тільки тут, у селі, одна бабця є. У неї я оберіг один нагледіти нагледів. Каже, що проти будь-якого біса
Жабячі лапки? поцікавився я. Чи пазурі її чорного кота? Брате Петре!
Він знову знітився. Я хотів уже додати до дюжини «Радій» ще стільки ж «Вірую», та пожалів хлопця. Усе, що бачив він у житті брудне село в Нормандії й суворі стіни Сен-Дені. Окситанія для Пєра далі, ніж земля серів. Подумавши, я порадив йому звернутися до когось із братів і позичити заради такого випадку щось підходяще кипарисову вервицю зі Святої Землі або іконку, освячену в Римі. Пєр трохи заспокоївся, і я залишив його наодинці з «ґирлиґою». Не гріх наставити мого нормандця на добрий розум, та я вчасно згадав про брата Ансельма. Цей, звісно ж, «ґирлиґу» вирубувати не стане й до села по жабячі лапки не піде, але, як відомо, в тихому болоті
З моєю появою брат Ансельм зробив невловимий рух, щось ховаючи під ковдрою.
Більше ховати нікуди келія, як і годиться, нагадувала середніх розмірів склеп. Щоправда, деякі брати примудрялися обладнати чудові схованки в стінах, але брат Ансельм ще надто молодий і недосвідчений.
Що там у вас, брате мій? поцікавився я найбезневиннішим тоном.
Н-нічого, отче Гільйоме, твердо відповів хлопчина й кліпнув точнісінько, як брат Петро.
Я задумався.
Після нашої розмови, брате Ансельме, ви підете на заднє подвіря та знайдете брата Петра. Під його наглядом до обіду рубатимете дрова. По обіді під його ж наглядом особисто вирубаєте собі дорожній ціпок він вам пояснить, що й до чого. Потім принесете десять відер води. А тепер покажіть те, що ховаєте.
Кинджал чудова дамаська робота, позолочене руківя, герб із кольорової емалі. Я торкнувся вістря й мало не поранився той, хто гострив цю зброю, добре знався на своїй справі.
Це ваш герб, брате Ансельме? поцікавився я, розглядаючи зображення лелеки й незвичний девіз: «Мої крила білі, немов сніг».
Мого діда по матері, Ансельм стиснув губи. Він подарував мені кинджал перед тим, як Ну, словом
У мене немає слів, брате Ансельме, зауважив я, хоча сказати було що. Зберігання зброї в келії тут десятьма відрами води не відбутися! За всіма правилами Ансельмові світить монастирська вязниця, причому надовго.
Отче Гільйоме! обличчя хлопця поблідло. Цей кинджал освячений на Гробі Господньому! Мій дід брав Єрусалим разом із Готфридом Бульонським!
І все ж таки, брате Ансельме
Мій меч, який лежав у каплиці Сен-Дені, теж освячений у Храмі Гробу Господнього, де мене посвячували в лицарі, й у мене набагато більше підстав не розлучатися з ним. Проте в схованці, яку я обладнав у перший же рік перебування в Сен-Дені, зберігаються зовсім інші речі
До речі, крила лелеки, по-моєму, чорні, помітив я, розглядаючи зброю.
Ансельм ледь помітно знизав плечима.
Герб мого діда подарований його предкові ще за часів короля Лотаря.
Навряд. Наскільки я памятаю, в ті часи герби мали трохи інший вигляд Брате Ансельме, чи слід пояснювати вам, що ми не належимо до лицарського ордену? Ми лише брати-бенедиктинці.