До Флоренції?
Тепер усе стало зрозуміло. Його Високопреосвященство розумно розсудив, що мене треба послати якнайдалі. У Флоренції він дізнається від мене, що сталося в Памє, потім я поїду в Святу Землю, а монсеньйор вирушить до Рима, щоб підпалювати хмиз.
Брат Гільйом у Римі не потрібен.
Я не можу відразу їхати, Лодовіко. Як тобі пояснити?
Ти Імадеддіну поясни, гмикнув Карачіоллі. Зрозумій, Андре, іншого шансу помиритися із цим мосульським собакою може й не бути. Незабаром війна, якщо він обєднається з єгиптянами
Я кивнув, розуміючи, що їхати доведеться. Але треба встигнути потрапити до Рима. Обовязково! Інакше за моєю спиною запалають вогнища.
A-а, так! широка долоня ляснула по чолі. Цей собака тобі листа написав. Куди ж я його подів? Ось, тримай!
Про що там? поцікавився я, крутячи в руках невеличкий жовтавий сувій. Що це? Данина ввічливості?
А я звідкіля знаю? щиро здивувався Лодовіко. Я їхніх собачих букв так і не вивчив.
Я мимоволі посміхнувся. Латиною Карачіоллі теж писав досить своєрідно.
Ти читай, підсумував він. А я тим часом наллю.
Зірвавши печатку, я підніс сувій ближче до свічки. В очах затанцювали вибагливі значки, схожі на сплетену траву. Ну звичайно! Перші рядки, як належить, написано ізводом джері. Каліграфи, прости Господи, щоб не сказати гірше! Я вдивився:
«Високовченому й велемудрому братові Гільйому з обителі, що іменується Сен-Дені, у миру ж хороброму лицареві Андре алмазу безстрашності поміж цвіту франкського воїнства»
«Мій шляхетний вороже і дорогий друже!Нехай славним буде імя Аллаха, великого й милосердного, за те, що дарував він мені дорогу вченості, яка знову приведе на камені минулого, настільки солодкого тому, хто вже несе одяг свого життя до воріт Вічності. Мир тобі, Андре! Хоч і не вмієш ти грати в найшляхетнішу з ігор, іменовану Смерть Царя , та істину не приховаєш твій відїзд поранив мене не менше, ніж твій клинок, який простромив моє плече в нашу першу зустріч біля воріт шляхетного міста Мосула, де правлю я нині на радість правовірним і на страх вам, франкським собакам, і де правитимуть мої діти й діти моїх дітей»
Карачіоллі тицьнув мені кубок, і я відсьорбнув, не відчуваючи смаку. Це ще хто не вміє грати в шахи!
«Знай же, Андре, що без тебе не підпишу я мир із нинішнім владикою Святого Граду Єрусалима, позаяк не вірю нікому із брехливих франків, окрім тебе й твого шляхетного друга Лодовіко, що прозивається Білим Лицарем, якого й направляю нині до тебе із цим посланням»
«Але про мир ми поговоримо в Мосулі, де чекаю я на тебе біля шахівниці, щоб ще раз покарати за твою франкську гординю. Без тебе ж мені з франками говорити немає про що, оскільки памятаю те, що було багато років тому, коли ми ще не постарілися. Я дізнався, хто винен у тому, що мир, підписаний нами, було порушено. Дізнався й про те, хто допоміг клятому зрадникові Абу Ірману, котрий завдав тобі удару в спину. Знай же, Андре! Я помстився за тебе, й нині жовті черепи Абу Ірмана й Альфреда де Буа вискаляють свої зуби з мосульских стін»
«Кров ворога найкращий бальзам для рани, але є в мене бальзам ще більш цілющий, ще більш солодкий. Нехай зміцнить тебе Аллах, великий і милосердний, друже мій! Тому що син твій, Андре-Олександр де Ту, не загинув того дня, коли зрадник Абу Ірман напав на твій замок»
«Воістину варто скласти ще одну «Тисячу й одну ніч», щоб повідати про його життя спочатку раба, потім втікача, потім воїна й вождя. Він виріс у пустелі, й зараз немає клинка гострішого, аніж клинок славного Іскандера ібн Фаренгі. Він не забув тебе, друже мій, хоча всі ці роки вважав загиблим. Волею Аллаха, великого й милосердного, я зміг відкрити йому істину. Чи треба ще щось пояснювати, Андре? Те, що я пишу, правда, і ти переконаєшся в цьому сам, коли побачиш його. Тому що в рисах його обличчя я бачу тебе, яким був ти багато років тому, в славний день нашої першої зустрічі, коли розбив я своєю шаблею твій шолом з малиновим хрестом»
Та що з тобою? Карачіоллі вже кілька разів намагався мене гукнути й, нарешті, взявся трусити за плече. Агов, Андре! Отямся!
Лодовіко я проковтнув гірку слину й спробував спіймати неслухняні слова. Ти Ти знаєш Ти чув про Іскандера ібн Фаренгі?
Ха! рука розрубила повітря, немов Білий Лицар завдавав удару невидимим мечем. Ще б пак! От із ким би я поквитався! Молодий, але гірший за Імадеддіна. Його називають Владикою Пустелі.
Владика Пустелі Я все ще не міг усвідомити того, що сталося. Скільки ж років має бути маленькому Андре? Двадцять два, якби він був живий. Але Він живий! Господи, дай мені це зрозуміти! Дай мені збагнути хоча б щось!
Я подивився на здивованого Карачіоллі Сивого Карачіоллі.
Лодовіко Розумієш, я думав, що життя скінчено. Скінчено давно, ще тоді Я думав
Ну й обробили тебе твої ченці! широка долоня знову ляснула мене по плечі. Що мелеш, старий пень?
Не знаю, я спробував усміхнутися. Сам не знаю, Лодовіко Що ж мені робити?
Відповіддю був виразний жест.
Зовсім з глузду зїхав, Андре? Завтра ж ми з тобою на коней і до Флоренції. Там ти пошлеш свого Орсіні якнайдалі та сядеш на корабель. Закис ти тут, голопуцьку!