(с. Слобода Яришівська Могилів-Подільського р-ну Вінницької обл.)[54].
Гей мід-вино се проливано,
Дєдика честовано
(с. Рожнів Косівського р-ну Івано-Франківської обл.)[55].
Ой пропивці, братіки, пропивці,
Пропили сестрицю на горілці,
На солодкому медочку
У вишневому садочку
(с. Дударків Бориспільського р-ну Київської обл.)[56].
У середньому на весілля (за підрахунками самих селян) витрачається біля 60 кг мяса, 20 кг риби, 2 відер капусти, 67 кг ковбаси (домашньої або купованої), 100150 яєць, 20 банок консервованого горошку, 20 банок майонезу, центнер борошна, по 5 ящиків пива і фруктової води та ін.[57]
Чисельність страв, достаток оспівуються у подяці господарям при прощанні:
А це ж нам були калачі,
А це ж нам були пшеничні,
Ой устаньмо ми, підоймімося,
Господареві поклонімося,
Господареві, господиноньці.
Всій челядонці,
Ще й тим препишним кухарочкам,
За хлібопоставління,
За пивоприношення
Ще й за добрую волю,
Ще й за щасливу долю.
А це ж нам була печеня,
А це ж нам була перчена,
Ой устаньмо ми
А це ж нам була горілка,
А це ж нам була наливка,
Ой устаньмо ми
(с. Слобода Яришівська Могилів-Подільського р-ну Вінницької обл.)[58].
Нового звучання набуває і традиційне весільне печиво: коровай, шишки, колачі, барила та ін. Однак древня символіка вже перестала тлумачитись, оскільки корені її давно забуті. Якщо раніше дарування тістової борони, куріня, праника, гребіня тощо батькам молодих були насичені магічним змістом (принесення достатку в господарство хлібороба), то зараз ці дійства перетворилися на веселу забаву ігрового характеру.
Змінилося і традиційне пісенне оформлення коровайного обряду. Поділ дружкою короваю у с. Руська Поляна на Черкащині супроводжується словами:
Ти зростав, короваю, під небом високим у полі,
Де мотори гули, а полегле врятовував серп,
У тобі наша радість, турботи, надії і болі,
А на скатерті ти, як державний на прапорі герб[59].
Символіка обрядового весільного печива майже повністю втрачає магічний зміст, вона з часом поступається місцем естетичній функції, значення якої зростає. Як пише дослідниця української весільної обрядовості Н. І. Здоровега, «коровай у наш час це також символ єднання радянської родини, прикраса весільного столу, справжній мистецький витвір»[60]. Короваї, уквітчані барвінком, калиною, червоними стрічками, житнім колоссям, прикрашені ріжками, тістовими гільцями, теренками, шишечками й голубками, по праву займають почесне місце на весільному столі. Коровай у деяких місцях вже не призначають для розподілу під час обдаровування молодих, а лишають до кінця весілля як прикрасу столу, ділячи натомість калачі (с. Чайківка Радомишльського р-ну Житомирської обл.). В багатьох сучасних варіантах весілля фігурують не один-два як того вимагав колись звичай, а декілька короваїв[61]. У старому волинському селі Крупа (Луцького р-ну) гості приходять із своїми уквітчаними короваями, меншими за головний (коровай молодої чи молодого), з галузкою, перевязаною стрічкою[62]. Таким чином, помітне посилення художньо-естетичної функції короваю.
Хліб як символ достатку, добробуту, щасливого майбутнього продовжує відігравати основну роль і в обряді надання імені дитині. З хлібом гості перший раз відвідують породіллю з немовлям, хлібом або кондитерськими виробами з тіста обдаровують тепер акушерок.
У сучасному поховальному обряді на селі продовжує зберігати певну роль традиційне коливо. Здебільшого тепер його готують не з пшениці чи ячменю, а з білої булки, политої медовою ситою, рідше з рису. Виступаючи у давні часи в ролі жертовної каші, символізуючи необхідність продовження роду людського на землі, коливо тепер втрачає ці тлумачення. Не можна твердити, що в сучасному похоронному обряді вживання колива свідчить про збереження старих релігійних уявлень. І хоча древня символіка колива вже втрачена, поняття святенності, пошани до цього елемента традиційної культури сприяє збереженню його в наш час. Порушення цієї традиції вважається неетичним. Подібні твердження можуть бути справедливими і щодо збереження традиції поминального обіду. Стійкість її можна засвідчити не лише обовязковим вшануванням померлого на 9-й, 40-й та в день роковин, а й у сталості обідніх страв: борщ (капусняк), риба, кисіль, варена. Однією з причин такої стійкості атрибутів поховальних обрядів можна вважати те, що проведення їх майже завжди є привілеєм людей старшого покоління, які є найбільш стійкими носіями традицій.
Негативною рисою у відзначенні як сімейних, так і календарно-побутових, трудових і радянських свят слід вважати подекуди надмірне вживання алкогольних напоїв, що суперечить нормам соціалістичної моралі.
* * *
Зміни в соціально-економічному укладі села викликали перетворення старої і становлення нової обрядовості. Форма і зміст існуючих в наш час обрядів будуються на основі творчого переосмислення кращих традиційних і виникнення нових, загальнорадянських рис культури.
За словами Л. І. Брежнєва, «комуністична мораль по праву успадковує і розвиває гуманістичні норми моральності, вироблені людством»[63]. Тенденція скорочення традиційних обрядових форм поклала початок виділенню з них найбільш стійких, високоморальних ланок і органічному вростанню їх у нові сучасні обряди. Традиційні обрядові атрибути (наприклад, весільне печиво) стають суттєвою підтримкою новому змістові сучасних обрядів, дедалі впевненіше входять в загальнорадянські урочисті ритуали реєстрації шлюбу, надання імені дитині тощо.