то вмочаємо, а як ні в що, вибачаємо».
Калачі готували в два способи, подібно до весільних. Підношення ритуальної куті і паляниць хрещеним батькам і пупорізній бабі деякі дослідники повязують з жертвами душам померлих, виводячи корені цієї традиції ще з часів древньої Греції[72]. Р. Данківська описує оригінальний звичай, який існував у першій половині XX ст. на Харківщині і східній Полтавщині. Кутю й пироги, а також узвар і рибу у мисках і горщиках увязували у хустку, ставили на санки, і діти відвозили вечерю до хрещених, баби, навіть рідних дядьків і тіток. У деяких селах вечерю возили на розвальнях, запряжених кіньми[73]. Оскільки в давнину санки в поховальному обряді відігравали певну роль, а кутя або паляниця були обовязковою їжею на поминках (канун, коливо), то таке обєднання двох ритуальних елементів санки, кутя дали привід для висунення припущення про звязок цих елементів з жертвуванням душам померлих.
На Харківщині існував звичай обдаровування «онуків», що носили вечерю, пряниками: дівчаток «панянками», а хлопців «кониками», які спеціально випікали у Валках і Коломаках за три тижні до свята[74]. Тут безперечно, простежується вплив російських звичаїв, оскільки саме для Росії було традиційним випікання пряників як обрядового печива[75], на Україні такого звичаю на початку XX ст. не зафіксовано. Подекуди у великих містах України випікали пряники, але вони не були повязані з певними святами, не мали обрядового значення.
У день різдва дозволялася скоромна їжа, і тому вона була більш різноманітною. Сімя у повному складі сідала за святковий стіл і спершу зїдали всі холодні рештки вчорашньої вечері. Потім подавали гарячу смажену ковбасу домашнього виготовлення (звичайно, якщо в господарстві перед різдвом закололи кабана), солоні огірки і квашену капусту.
Не обходилося й без традиційного борщу, який варили з свинячим мясом. Біднота, яка не мала свіжини в цей день, купувала шматок мяса у заможніших. Замість борщу могла бути капуста (капусняк). У деяких районах (Полтавщина) капусті навіть віддавали перевагу перед борщем, можливо, тому, що для борщу треба було кришити багато овочів, а в перший день різдва, за традицією, різати, сікти, рубати будь-що було заборонено. Традиційною була й варена на молоці або у мясній юшці локшина. Капустою або борщем найчастіше завершували обід. Більш заможні селяни пекли калачі, книші, «горішки» або «вергуни». Вергуни виробляли з тонко розкачаного прісного тіста, порізаного на тонкі стрічки і смаженого в олії (аналогічно російським «хрустам», «хворосту»). Дітям в цей день давали цукерки, маковники, яблука та інші ласощі.
На Полтавщині на різдво «олійник» в своїй олійниці робив «бичка» із товченого і підсмаженого конопляного сімені[76]. У центральній і південній Росії поширений був звичай робити фігурне печиво з пшеничного тіста у вигляді домашніх тварин здебільшого корів, биків, овець, птиці. У росіян «коровки» пекли переважно для обдаровування колядників. Подібний же звичай існував у поляків, чехів та інших словян. На Україні на початку XX ст. подібних печив не виготовляли. Винятком можуть бути «панянки», «коники» й конопляні «бички» Цілком імовірно, що звичай виготовляти обрядове печиво у вигляді домашньої тварини для оберегу худоби від пошесті був колись характерним і для українців, але з часом він зник, залишивши такі рештки, як конопляний «бичок» Це припущення підтверджується деякими матеріалами з першої половини XIX ст.[77]
Новорічне свято також не обходилось без обіду і молодіжних гулянь (щедрувань). Традиційна кутя лише в деяких районах України (Поділля, частина Полісся) виготовлялась для новорічного столу. Їжа в цей день була скоромною. Свинина на новорічне свято як пережиток культового жертвоприношення не була на Україні такою обовязковою, як у Росії («кесаретский поросенок»)[78] чи Білорусії, де слово «коляда» вживалося і для означення продуктів із свинини, що готувалися до різдва й Нового року[79]. Проте кожен селянин прагнув запастись свининою, яку споживали протягом всіх зимових мясниць аж до посту. Очевидні свідчать: «Хто бідний задовольняється одною-другою гускою або куркою, а хто й зовсім бідний, нічого не має»[80]. Отже, все залежало навіть не від традиції, а від матеріального становища кожної конкретної сімї.
На новорічному столі обовязковими були пироги і книші, а також млинці, або «ладки», якими обдаровували щедрувальників. Подібний звичай обдаровування існував у росіян[81] і білорусів[82].
У новорічні дні великою популярністю користувався часник, який, за народним повірям, вважався найліпшим засобом проти злих духів[83].
Третя, або «голодна»
кутя була приурочена до церковного свята водохрещення (йордань). Склад страв був приблизно той самий, що й перед різдвом, але менш різноманітний. Оскільки в цей день зовсім нічого не їли, доводячи себе іноді до виснаження, то вечеря, можливо, і отримала назву «голодної куті».
На прикладі «голодної куті» можна простежити елементи релігійного синкретизму: набожні люди не могли починати вечерю, не покресливши хрестиками і не покропивши свяченого водою все навколо стіл, лави, вікна, двері, хлібну діжу, горщик з кутею, горщик з узваром тощо. Але навіть у такому чисто церковному ритуальному дійстві зберіг своє первісне значення хліб. Той, хто креслив хрестики, обовязково ніс в руках або під пахвою хліб з дрібкою солі. Пережитки древніх магічних дій лишилися у звичаї засипання куті у зерно, приготовлене для посіву, домішування її до пійла худобі.