Однак я відволікся.
Ми з Летицією гуляли тісними, зигзагоподібними вулицями Сен-Мало з півгодини, поки не опинилися в кварталі шинків, таверн та інших веселих закладів. Тут було гамірно і світло на стінах і біля вивісок горіли ліхтарі.
Звідусіль лунали крики, пісні, лайки, регіт. Двоє матросів, похитуючись, наче під час шторму, вперто й безрезультатно намагалися натовкти один одному фізіономії. Важкі кулаки безглуздо розсікали повітря. Обидва супротивники були надто пяні. Зрештою, один з них, надто сильно розмахнувшись, упав. Другий хитнувся і звалився на ворога зверху.
О-о-о! загорлав хтось так голосно, що я здригнувся. Малюк Епін! Надумав розвіятися наостанок?
Це був штурман Кербіан. Він мочився біля стіни, під ліхтарем з червоним склом, і махав нам вільною рукою.
Ти прийшов у правильне місце, синку! У товстухи Марти отримаєш усе, що треба моряку перед плаванням! А-а, торопав! Ти зумисне сюди прийшов! Бо я тебе запросив, гак? Ну й молодець. Татусь Пом завжди тримає слово. Ходімо! Частую!
Він ухопив мою вихованку за руку і, не слухаючи заперечень, затяг у двері, над якими висіла вивіска з зображенням цицястої голої дівки верхи на корабельній гарматі.
Це наш лікар! голосно оголосив Кербіан, переступивши порога. Чуєте ви? У нас на «Ластівці» тепер власний лікар, як на королівському фрегаті! Гарний парубок, Люсьєн Епін! Бачте, який шикарний у нього папуга?
Я прибрав хвацького вигляду, та ніхто на нас навіть не глянув. За столами пили й розмовляли, тобто все разом, намагаючись один одного перекричати.
Немало подібних закладів бачив я за останні чверть століття. Вони скрізь більш чи менш однакові. Різниця в тому, що в одних борделях дівки сидять із матросами у залі, де п'ють, а в інших чекають клієнтів по кімнатах. «Товстуха Марго» належала до другого типу. Нагору вели круті вузькі сходи, якими
саме спускався негр із золотою сережкою у вусі; нагорі біля билець стояла не обтяжена одягом краля, посилаючи вслід клієнтові повітряні поцілунки. Заразом вихиляла стегнами, сподіваючись приманити із залу нового кавалера.
А я розташувався ось тут, гикнувши, заявив Кербіан, підводячи нас до кутового столика, де сидів незнайомий імені чоловік у перуці субтильний, рудобровий, з гострим личком у веснянках. Біля його ліктя лежав дженджуристий трикутний капелюх із зеленою опушкою з пір'я. Незнайомець взагалі виглядав франтом. Це теж штурман, як і я. Щоправда, ір ік ірландець, та це байдуже. Всі штурмани брати! Десять хвилин як потоваришували, а наче сто років разом проплавали. Так, Гаррі?
Саме так, старий, відказав рудий, роздивляючись Летицію, як мені здалося, не дуже приязно. Так ви, юначе, лікар з «Ластівки»?
Люсьєн Епін, до ваших послуг.
Гаррі Логан. Бичую на цьому чортовому Сен-Мало третій місяць. Не так просто знайти роботу, якщо розмовляєш французькою з англійським акцентом.
Дивно, що ви тут, коли ваша країна воює з Францією, сказала моя вихованка, сідаючи. Видно, збагнула, що Пом все одно не відчепиться.
Я ворог клятих протестантів і голландського узурпатора! Мій король Джеймс, і я ніколи не зраджу присяги!
Ірландець стукнув маленьким, але твердим кулачком по столу, і Пом галасливо його схвалив, запропонувавши негайно випити за «доброго короля Жака».
Вже скоро п'ятнадцять років, як усю континентальну Європу заполонили так звані якобіти, прибічники усуненого Якова Стюарта. Поміж них багато католиків, а поміж католиків багато ірландців, що пояснило присутність містера Логана у Сен-Мало та його ненависть до «голландського узурпатора», тобто короля Вільяма, що одночасно був штатгальтером Об'єднаних нідерландських провінцій.
Зроду не бачив таких папуг, проказав веснянкуватий, переводячи на мене погляд своїх швидких блакитних очей. А я чимало помандрував світами. Як тебе звати, красеню? Хочеш рому?
Він хлюпнув на стіл зі своєї склянки, і я із задоволенням підібрав кілька крапель чудового мартинікського напою. М-м-м, як же я люблю це відчуття по горлянці немов стікає розплавлена бронза, відгукуючись гарячим дзвоном у стравоході і благовістом у голові!
Ірландець засміявся і налив мені ще, а Летиція здивувалася:
Ти в мене п'яничка, Кларо?
Аж ніяк! Учитель говорив: «Мудра стриманість не означає відмови від радощів життя».
Логан налив і новому знайомому, теж найлюб'язнішим чином. Здається, я помилився, подумавши, що наша поява чимось роздосадувала цього веселого чоловіка.
Люблю вчених молодих людей, вигукнув він, обіймаючи Летицію за плече. Випємо за знайомство?
Випємо. З чудовою витримкою вона ляснула Логана по спині і хвацько випила слава Богу, не до дна.
Те, що вона закашлялася, а на очах зявилися сльози, викликало в обох штурманів вибух реготу.
Пусте, звикнеш! крикнув татусь Пом і теж випив. Моряк без рому, що баба без румян! Еге ж, Гаррі?
Рудий штурман з гідністю відказав:
Я теж користуюся румянами. І пудрою. Джентльмен, який шанує себе, повинен виглядати пристойно. Принаймні на березі, де стільки гарненьких жінок.
Він не жартував. Придивившись, я помітив, що його чоло неприродно біле, а щоки надміру рожеві. До всього від містера Логана долітав аромат фіалок не зовсім звичний для морського бурлаки запах.