Майже весь простір займала гармата, що втупилася своїм тупим рилом у зачинений гарматний порт. Каронада була закріплена товстими канатами, від яких йшов густий смоляний дух (я його дуже люблю). Збоку, одна над одною, розташовувалися два ліжка не полотняні, як у матросів, а офіцерські, деревяні. Медична скриня займала половину протилежної стіни; над нею образ святого Андрія, покровителя мореплавців, очевидно, приготовлений для корабельного капелана. А де розташуюся я? Певно, на лафеті.
Не дуже зручно, зате поряд з моєю дівчинкою.
«Коловорот кісткосвердловий», «Пила ампутаційна», «Лещата головні», «Грепанатор черепний», «Екстрактор тризубий», «Різець шкіроклаптиковий», читала вона, майже після кожної назви бурмочучи «о Господи». «Ніж операційний великий», «Ніж операційний малий», «Щипці кульові», «Пелікан зубодерний», «Пташиний дзьоб зубодерний»
У чому різниця між двома цими пристроями, мені зрозуміти важко, бо природа мене, слава Богу, не обтяжила зубами, але Летиція, торкнувшись цих двох залізяк, затремтіла ще сильніше.
«Мортирка соромна гноєвідсосна». Боже мій, це що таке?
Я приблизно здогадувався, але як їй поясниш?
«Припікач круглий», «Припікач квадратний», «Скоби мідні переламні», «Щуп малий», «Зонд великий», «Спатула велика»
Спатула? А, лопатка для очистки струпів та змертвілої тканини. Бачив такі.
«Клістир великий», «Клістир малий», «Скребок гангренний», «Набір голок з нитками», «Пінцет», «Бритва мозольна», «Бритва наривна», «Ска Скари Скарифікатор дванадцятилезовий».
Ну, це вже й мене загнало в глухий кут, а моя бідолашка схлипнула, добре, що, крім нас, у каюті нікого не було.
У наступну секцію, аптекарську, де лежали слоїки, коробочки й мішечки з солями, кислотами, проносним-скріплюючим, корінням-травами, пігулками і сушеною шпанською мушкою, Летиція ледь зазирнула.
З неї було досить.
Ні, ні, ні! прошепотіла вона швабською, цокочучи зубами. Як я могла уявити, що це мені під силу! Геть звідси! Що ти на мене так дивишся, Кларо?
Ніяк особливо я на неї не дивився, просто жалів, і все.
Я не злякалася. Але раптом хтось важко захворіє чи буде поранений? Звернеться до мене за допомогою, за порятунком, а я що? Чи просто зуб у когось заболить? Самозванцем може бути хто завгодно, але тільки не лікар! Ах, тату, тату
І вона гірко заридала.
Я терпляче чекав. Я достатньо вивчив свою вихованку 1 знав, що буде далі. Сильний не той, хто не відає слабкості, а той, хто вміє її долати.
Перше, що вона скаже собі, коли трохи зміцніє духом: я заприсяглася врятувати батька будь-якою ціною. Потім згадає, що будь-який лікарський учень, який посяде її місце, скоріше за все буде так само неосвіченим.
Вона сердито втерла сльози і сказала не те, чого я чекав.
Сідай на плече, Кларочко. Ми вирушаємо до книжкової крамниці.
Розділ сьомий Потрясіння тривають
Однак, якщо необхідно швидко отримати доступ до складного знання, кращого засобу, ніж гарна книга, не існує.
У єдиній на все місто librairie , де в основному продавалися географічні мапи, описи подорожей та інші корисні
для морської справи видання, ми знайшли тільки три медичні томи й одразу їх купили.
То був Cochlearia Curiosa Андреаса Молленброка, De Morbis Aftificum Diatriba Бернардіно Рамадзіні та хірургічний атлас.
Погортавши сторінки останнього, де на гравюрах були зображені розсічені мязи, переламані кістки й розпороті животи, дівчинка зблідла до зеленуватого відтінку. Я чекав нового нападу легкодухості, та вона лише скрипнула зубами.
Знаєш, що ми зробимо? шепнула вона, повернувши до мене голову. Ми суворо-суворо заборонимо капітану нападати на інші кораблі. Бог з нею, з корсарською здобиччю.
Відплиття було призначене на вранішній приплив. До самого вечора ми сиділи у готелі, студіюючи лікарські книги і роблячи виписки.
На що вже я допитливий, та заклював носом (тобто дзьобом), а Летиція все шурхотіла сторінками та поскрипувала пером. Врешті-решт, на мене наліг сон. Мені снилися дванадцятипала кишка, відкритий перелом малої гомілкової кістки й скорбутні ясна.
Прокинувся я від грюкоту дверей. Покліпав, щоб прояснити погляд, покрутив головою.
Кімната була порожньою. На столі білів відкритий том, над щойно згаслою свічкою звивався димок, і я здогадався, що Летиція, втомившись від занять, вийшла подихати повітрям.
Відчинивши вікно, я вилетів назовні.
Дівчинка вийшла з дверей і прямувала, не розбираючи дороги. Її плечі були понуро похилені, капелюх насунутий на очі. У хвилини зневіри людину не можна залишати на самоті.
Без вагань я опустився їй на плече й бадьоро вигукнув: «Ось і я! Чудова погода; чи не так?»
Тільки тебе не вистачало, похмуро відповіла вона. Якщо вже причепилася до мене, принаймні не торохти. Голова ледь не лусне
Я охоче пояснив би їй, що всяку нову науку треба осягати не наскоком, а поступово. Не буде ж тямуща людина залпом вливати у горлянку дорогоцінне старе вино? Ні, вона смакуватиме кожний ковток, насолоджуватиметься смаком, кольором, букетом. Навчання одне з найприємніших занять у світі. Правильно прожите життя все має складатися з навчання, я глибоко в цьому переконаний. Навіть якщо в зрілості ти сам став Учителем, все одно продовжуй навчатися. Певно, на мене чекає дуже довге життя, і я вже здогадуюсь, в чому полягатиме головна драма мого існування. Я накопичу безліч знань, досвіду, мудрості, але всі ці скарби пропадуть намарне. Вчителем ні для кого я не стану. Бо я папуга і не здатен викладати свої думки зрозумілим для людей чином. Як тяжко свого часу намагався я оволодіти мистецтвом письма! Скільки зіпсував паперу в каюті капітана Ван Ейка! Та незграбна моя лапа з чотирма мозолистими пальцями, на жаль, не може накреслити жодної літери