Я бачу, як Мьонхле, сопучи і хлипаючи від хвилювання носом, підносить Летиції діамантову обручку. Він прийшов до кузини з пропозицією руки й серця. Бачу, як комерцрадник біжить до карети, супроводжуваний лунким сміхом.
Потім бачу його у церкві перед аналоєм. Поряд наречена. Не спадкоємиця замку Теофельс,
зате баронеса. Це Беттіна фон Гетц, її обличчя сумне й покірне долі. Бідолашну насправді продали, як продають коня благородної породи. Пан Мьонхле вдало вклав гроші підвищив свій аристократичний статус. Ось тому-то моя вихованка і називає свою подругу родичкою, хоч точніше було б сказати «своячка».
Заразом я витягаю з нашої спільної з Летицією памяті ще один епізод з участю Ієронімуса.
Зимовий вечір у Теофельсі. У величезному комині потріскують дрова. На стінах і високій стелі хилитаються червоні й чорні тіні.
Це цілком безвідсоткова позика, мила сестричко. Пропоную вам її як родич, як щирий друг. Тридцять тисяч дзвінкою монетою! На цілий рік! Пухлі щоки комерційного радника посіпуються, багряний язик облизує губи. Що таке «застава»? Дрібничка! Формальність, необхідна для того, щоб я міг провести цю операцію через свої бухгалтерські книги. Ви повернетеся з дорогим дядечком, віддасте мені гроші і будете жити не тужити в цьому чудовому будинку.
Мьонхле ковзає жадібним поглядом по гербу над комином, по розвішаній зброї, по головах кабанів і оленів.
Летиція думає: «Ти сподіваєшся, що мене дорогою пришиють розбійники. Або що ми не зможемо повернути борг. І тоді твоя мрія здійсниться. Теофельс стане твоїм. Бр-р-р! Але рік це так багато! За цей час я помру, але визволю батька. І якщо визволю, він зуміє дістати гроші. А якщо помру, начхати. Нехай тут живуть діти Беттіни».
Продовження бесіди додивитися (точніше сказати, допригадувати) я не встиг, бо моя вихованка раптом підхопилася, підійшла до вікна і стала дивитися туди, куди я показував їй хвилину тому на корабельні щогли.
Господи, ну звісно! прошепотіла вона. Десь там стоїть мій корабель. Я попливу на ньому сама! Ніщо мене не зупинить!
Розумничка! Зметикувала!
Протягом кількох хвилин вона ходила по кімнаті і сама з собою розмовляла, але про себе, тільки ворушачи губами, тому я не знав, у якому напрямку спрямувалися її думки. Пот тім знову сіла до столу і почала писати листа. Тут вже я не розгубився. Перелетів до неї під лікоть, став дивитися, як на папір лягають рядки. Час від часу Летиція замислювалася і неуважно чухала мій чубчик. Це було з біса приємно.
Писала вона Беттіні, англійською мовою пансіонних років. Поки сохло чорнило, я проглянув написане ще раз і залишився цілком задоволений змістом. Незрозумілим мені залишився тільки один пасаж:
«Будь здорова, кріпка Духом і не сумуй, наскільки це можливо у твоєму Стані. Нехай дорогі для мене Стіни служать не тільки Притулком для твого бідного Тіла, а и Підпорою твоїй сумирній Душі. Таке моє тобі Благопобажання, і надалі, пам'ятаючи про свою Обіцянку, не торкнуся сього сумного Предмета жодним Словом».
Я прикрив очі і побачив продовження сцени біля палаючого каміна. Але тепер говорила Летиція, а гер Мьонхле покірно слухав.
Дорогий братику, в'їдливо говорила вона, я прийму твою великодушну допомогу, але за певних умов. Ти отримаєш Теофельс у заставу, однак протягом року жити тут буде твоя дружина, а ти не матимеш права навіть переступити через поріг замку.
Комерцрадник першої миті засяяв його мрія була близька до здійснення. Потім закліпав, роззявив рота.
А а як же виконання законних подружніх прав? Хоча б раз на тиждень, у суботу?
Летиція розсміялася варто визнати, дуже недоброзичливо.
Поки Теофельс мій під дахом фон Дорнів ти не будеш
Я був епатований вульгарністю використаного нею дієслова. Грубими словами мене не здивуєш, я старий морський волоцюга. Але ж це панянка з благородної родини, вихованка англійського пансіону!
Рік спокійного життя подалі від осоружного чоловіка ось подарунок на прощання, який Летиція зробила своїй дорогій подрузі.
Очі Ієронімуса Мьонхле зблиснули злістю, завжди мокрий ніс гучно хлюпнув, але кузен стерпів і сумирно розвів руками. Принизлива умова була прийнята.
Ще я не зрозумів, що означає підпис Your most loving and assured Friend Epine: «Epine» французькою означає «колючка». Та потім переклав це слово німецькою вийшло «Dorn» і навіть не став порпатися у памяті. Сам зметикував: не інакше, старе пансіонне прізвисько.
З таким прізвищем і з таким характером, як у моєї вихованки, франкомовні однокласниці з фландрських родин повинні були прозвати її саме так.
Заклеївши листа сургучем і відтиснувши свою печатку, Летиція відразу ж написала другого листа, короткого і ділового. Вона повідомляла «високоповажного мессіра Лефевра», що сьогодні о девятій годині вечора відвідає його, щоб обговорити умови угоди і познайомитися з капітаном Дез Ессаром.
Тон листа був сухим і владним так пише вимогливий замовник до виконавця.
Далебі я захоплювався своєю міднокосою вихованкою!
Розділ пятий Ділова розмова
Я, чесно кажучи, не зрозумів, навіщо, але Лефевр щось занюхав і вніс поправку.