Таким чином, обидва дослідники розходяться в думках як щодо етнічної приналежності дандаріїв, так і щодо походження і значення самого етноніма. А коли так, то виникає необхідність шукати додаткові свідчення на користь тієї чи тієї версії. Або давати якесь компромісне чи й зовсім одмінне тлумачення етноніма. Причому ці свідчення мають належати до якомога різноманітних рівнів мовного, історичного, міфологічного, епічного, фольклорного тощо.
І саме індійський матеріал дає безліч свідчень на користь індоарійської приналежності дандаріїв. Компонент данд (санскр. данда ), вдало виділений О. Трубачовим, входить в індійські імена, епітети богів, етноніми й топоніми, важливі соціальні терміни й поняття. Божества Вішну, Крішна, Шіва та Яма мають епітет Данда . На означення цих богів вживалися і двоосновні імена, які згодом стали популярними чоловічими іменами і в яких одним із компонентів було данда: Дандапані, Дандахаста, Дандабгріт, Дандатхама, Дандекар, Дандін тощо. Скажімо, поет VIVII ст., автор першого санскритського прозового роману «Даша-кумара-чаріта» («Пригоди десяти юнаків») Дандін ; роман цей переклав ще на початку нашого століття перший український санскритолог Павло Ріттер (18721939), хоча вийшов наприкінці 20-х рр. у Харкові. Ім'я Дандапан і має сучасний тамільський письменник Джеякантан, котрий під враженням Шевченкової «Катерини» написав роман про сучасну індійську жінку, що двічі виходив і українською мовою. Давньогрецький історик Арріан (96175 рр. н. е.), описуючи похід Олександра Македонського до Індії, згадує про зустріч полководця з Дандамісом, представником однієї з індійських філософських течій.
Це також важливі соціальні терміни на означення царя: дандадгара, дандапа, дандін тощо. А також данданетрі «воєначальник», дандадгіпа «верховний суддя», данданіті «наука про управління державою», дандачакра «військовий підрозділ», дандасамхіта «кримінальний кодекс» тощо (СРС, 257258).
Санскрит подає двадцять чотири значення слова данд а, семантично близьких між собою: «палиця», «ціпок», «посох», «дрючок», «древко», «стебло», «корінь», «шворень», «хребет», «весло», «опора» та ін. (СРС, 257). Та серед цих усіх значень на першому місці стоять значення «жезл», «скипетр», «булава» як символи влади. Це слово є атрибутом царської влади, воно входить у терміни на означення богів, царів, божественних мудреців і могутніх героїв. І це зрозуміло, бо саме племінний ватажок у давні часи об'єднував у своїх руках магічну і юридичну владу. Постать племінного ватажка
князя чи царя нерозривно пов'язана з уявленнями про світобудову. А всесвіт, як повідує «Рігведа», виник, коли бог-творець розділив Небо й Землю, доти злиті воєдино. У проміжному просторі між цими двома сферами опора, яка підтримує їх. Роль опори в ритуалі виконує жертовний стовп, який водночас символізує і центр всесвіту, де відбувається безпосереднє спілкування людей із богами. Обряд біля священного стовпа ніби повторює в мініатюрі акт світотворення, а спілкування людей із небожителями здійснює через пожертву саме племінний ватажок вождь, князь, цар, який у первісні часи був і жерцем, священиком.
Племінний ватажок виступав не лише як правитель, він забезпечував благополуччя колективу не тільки керуючи ним, а й через ритуальне дійство, зміст і форми якого суворо визначалися традицією і сходили до міфічних часів першопочатку всесвіту. Саме через це племінний ватажок мусив мати й видиму для людей відзнаку, символ своїх магічних та військових функцій, який уособлював і його зброю, і його право об'єднувати й карати. Таким атрибутом і був жезл, скипетр, посох, булава, невіддільні від поняття «ватажок», «вождь», «князь», «цар».
Тож і санскритське данда пов'язується з магічною та військовою владою, є їх символом. І зараз в Індії довгий, розцяцькований різьбленням і бляшками, добре наолієний ціпок неодмінний атрибут індійського селянина, особливо на сходках та всіляких урочистостях. Принагідно зазначимо, що в перші повоєнні роки й на Ровенському Поліссі таким символом був довгий, у зріст людини, ціпок, що його вручали тій хаті, з якої хтось мав чергувати в сільраді. Що теж є відлунням цих давніх уявлень.
Слід сказати, що українські дандарії знаходять своїх двійників на індійському ґрунті. У «Махабгараті» не раз згадується країна Дандадгара , якою правив цар Дандадгара (нагадаємо, що Плутарх згадує ватажка причорноморських дандаріїв на ім'я Дандарій , що є показовою і важливою паралеллю). А коли є країна Дандадгара , то жителі її, природно, називаються дандадгарії або дандадгарці . Назва Дандадгара санскритська форма, сучасне звучання її, наприклад, мовою хінді Данддар , звідки й жителі данддарії, данддари або данддарці . Тобто в такому разі маємо виняткову фонетичну відповідність українських дандаріїв індійським данддаріям.
Назва Дандгара справді розкладається на два компоненти: данда + дгара (хінді данд + дгар // дар ). Де другий компонент має значення «держати», «тримати» його правильно виділив і пояснив В. І. Абаєв, виходячи з іранських мов, хоч він наявний і в індійських, і в інших індоєвропейських мовах, зокрема, і в слов'янських. Перший же компонент, данда , правильно виділив О. Трубачов, хоч і дав йому дещо одмінне від нашого тлумачення «очерет», «комиш». Таким чином, істина лежить, так би мовити, посередині тлумачень обох дослідників: один вірно визначив другий компонент, а другий перший компонент. А весь термін дандадгара /данддар/ дослівно означає «жезлодержець», «скипетродержець», у множині «жезлодержці», «скипетродержці». Саме таке значення мають обидва етноніми український дандарії та індійський данддарії // дандадгарії . Або іншими словами кияни , оскільки ще у XVIII ст. дослідник російської історії В.К. Тредіаковський рішуче констатував: «Кий есть жезл по-славянски: а слово сие и доныне в употреблении у малороссиян сим знамением» (Тредиаковский,122). Таким чином, дандарії це «києдержці», «жезлодержці», «скипетродержці», коротше «кияни». Термін дандадгара у санскриті означає ще «воїн», «полководець», «князь», «цар», тобто «той, хто наділений києм // жезлом // скипетром // булавою» як символом влади. Це водночас і атрибут ватажка, і його зброя.