Ще рано... у нас попереду ціла ніч, мовив я. Розкажи мені більше про Германа Джефферсона. Ти сказала, що він почав заробляти гроші через три місяці після одруження з Джоан. А як саме він їх заробляв?
Лейла насупила брови. Я бачив, що Джефферсон як предмет розмови їй набрид.
Не знаю. Джоан мені не розповідала. Одного дня я знайшла її саму і заплакану. Вона сказала, що чоловік її залишив. Герман більше не потребував її, бо сам почав заробляти гроші.
І вона не сказала тобі, чим саме?
А чому вона мала казати? Це була не моя справа.
Він повернувся?
О, він повертався час од часу, Лейла скорчила гримасу. Чоловіки повертаються, коли вони хочуть змін. Він періодично приходив, але лише на одну ніч.
Що робила Джоан, коли він її покинув?
Робила? Лейла витріщилася на мене. А що вона могла зробити? Вона працювала, як і раніше.
Розважаючи джентльменів?
А як іще вона могла вижити?
Але якщо Джефферсон заробляв гроші, а вона була його дружиною, то, звісно, він давав їй трохи?
Він не давав їй нічого.
Ти знаєш, де він жив після того, як залишив її?
Джоан розповідала мені, що він орендував велику віллу в китайського азартного гравця на Ріпалс-бей. Я бачила її, Лейла заздрісно зітхнула. Вона дуже гарна... така велика біла вілла зі сходами, що ведуть до моря, з маленькою гаванню та човном.
Джоан коли-небудь там бувала?
Лейла заперечно похитала головою.
Її ніколи не запрошували.
Усміхаючись та кланяючись, увійшов офіціант і дав мені чек. Їжа, як виявилося, тут була сміховинно дешевою. Поки я платив, Лейла спостерігала за цим із радісним виразом обличчя.
Ви задоволені? запитала вона.
Це була дивовижна їжа.
Тоді давайте поїдемо назад у готель і займемося коханням.
Я був зараз у Гонконгу, де панувала дивовижна атмосфера підкорення почуттям, якій важко було опиратися. Крім того, я ніколи не займався коханням із китаянкою. Тож я відчував: відмовлятися не слід.
Гаразд, сказав, підводячись. Давай повернемося назад до готелю.
Ми вийшли у галасливу темряву під акомпанемент стукоту тайл і рушили по Нейтан-роуд.
Можливо, ви хочете придбати мені невеличкий подарунок? спитала Лейла, беручи мене за руку і переконливо всміхаючись.
Мене можна переконати. А що б ти хотіла?
Я покажу вам.
Ми ще трохи пройшли вперед, а тоді дівчина повела мене в яскраво освітлений пасаж із крамничками. Перед кожною з них стояв, усміхаючись, сповнений надії продавець-китаєць.
Мені б хотілося на пам'ять про вас мати каблучку, сказала Лейла. Це не повинна бути дорога каблучка.
Ми пішли в ювелірний, і вона вибрала каблучку з несправжнім нефритовим каменем. Прикраса не належала до надто гарних, але Лейла, схоже, була у захваті. Продавець попросив за неї сорок гонконгівських доларів. Щонайменше десять хвилин вони із Лейлою торгувалися, і врешті-решт дівчина отримала її за двадцять п'ять доларів.
Я завжди носитиму її, сказала дівчина, з усмішкою дивлячись на каблучку на своєму пальці. І завжди пам'ятатиму про вас. А тепер давайте повернемося назад до готелю.
Після того, як ми залишили пором і коли я саме давав знак таксі, я її загубив. Те, що відбулося, я не можу зрозуміти навіть зараз. Троє кремезних китайців у чорних міських костюмах штовхнули мене, коли таксі уже під'їжджало до нас. Один із них вклонився й попросив вибачення ламаною англійською, у той час як двоє інших обступили мене. А тоді всі троє раптом пішли до авто, яке чекало на них. Я оглянувся навколо у пошуках Лейли, але вона
зникла, так наче тротуар розсунувся і проковтнув її.
З
Старий портьє дрімав за стійкою.
Лейла повернулася? запитав у нього.
Він підняв важку повіку, безтямно поглянув на мене й сказав:
Не говорити англійською, і повіка знову опустилася.
Я пішов у свій номер. Двері Лейли були зачинені. Я прокрутив ручку, і двері відчинились у темряву. Намацавши вимикач, я увімкнув світло. Тоді заглянув у крихітну маленьку кімнату Лейли там не було. Залишивши двері відчиненими, а світло увімкненим, я зайшов у свій номер, також лишивши двері привідчиненими. Сів на ліжко, запалив сигарету й став чекати.
Я прочекав трохи більше години. А потім, оскільки так було зручніше, простягнуся на ліжку. Ще через півгодини, заколисаний спекою та ситною їжею, заснув.
Я прокинувся весь спітнілий, мені було жарко й незручно. Ранкові сонячні промені просочувалися крізь жалюзі. Піднявши голову, я зиркнув на годинник: була уже без двадцяти восьма. Я сів і подивився через коридор на порожній номер Лейли. Відчуття жаху пробігло поза спиною. У мене виникло раптове передчуття, що з нею трапилося щось погане. Вона не втекла від мене у цьому я був переконаний. Її викрали, і я здогадувався, чому: хтось вирішив, що вона не лише забагато знає, а й забагато говорить.
Я обмірковував, що мені робити. Устав із ліжка, зачинив двері свого номера, поголився та вмився, наскільки це мені вдалось у надтріснутому тазі. Одягнув чисту сорочку, а тоді, почуваючись препаскудно, вийшов у коридор, замкнув свої двері й рушив до сходів.
За стійкою сидів китайський хлопчик, можливо, онук портьє.
Лейла не повернулася у свій номер, сказав я.
Він збентежено захихотів і вклонився мені. Було очевидно, що малий не зрозумів жодного слова.