Повисла довга мовчанка, а потім Керрол крижаним голосом промовила:
Бувають моменти, Лепські, коли мені здається, що ти інтелектуально обмежений.
Після цих слів дружина поклала слухавку.
Лепські теж поклав слухавку на місце і витріщився на Теннера.
Чарлі, твоя дружина колись казала тобі, що ти інтелектуально обмежений?
Теннер здивовано глипнув на колегу.
Чого б це? Вона й слів таких не знає.
Ага. Пощастило тобі.
Лепські збіг донизу, перестрибуючи три сходинки зараз, і влетів у машину.
Юпітер Люсі пішов у найближчий бар за пивом, лишивши Пока наглядати за яткою. День був удалим, і на прилавку лишилось усього кілька ящиків з фруктами.
Чак вийшов із тіні й зупинився перед прилавком. Двоє чоловіків мовчки дивились одне на одного. Блискучі чорні очі індіанця та маленькі метушливі очі Чака оглянули все довкруг. Чак підійшов ближче.
Отримав. Пять сотень баксів!
Вона в нормі?
Чак кивнув.
Пок почав неспішно відважувати пів кіло апельсинів.
Завтра у неї буде багато роботи, сказав він, забравши один апельсин із шальки терезів і шукаючи інший менший. Пять дзвінків.
Чак затамував подих.
Пять дзвінків... Пять?
Дві тисячі пятсот доларів. Інструкція на дні пакунка.
Чак кивнув. Він поглянув ліворуч і праворуч уздовж усього порту і, переконавшись, що ніхто за ними не стежить, сунув щось у руку Покові.
Я правильно зрозумів: триста пятдесят тобі й сто пятдесят мені?
Так.
Чак узяв пакунок з апельсинами і пішов.
За якийсь час Люсі вийшов із бару. Разом із Поком вони заходились розбирати ятку.
Завтра буде новий день.
Бразенштайн був одним із членів-засновників «Клубу». Окрім того, що він був першокласним гравцем у бридж, він ще й був першокласним корпоративним адвокатом.
Двоє чоловіків потисли руки.
Що ти тут робиш, Френку? Тільки не кажи, що збираєшся приєднатись до цього клубу живих мумій.
Мені потрібна інформація, відповів Террелл.
З цим ніхто краще за мене не допоможе, посміхнувся Бразенштайн. Ходімо усередину, випємо.
Я би ліпше переговорив у твоїй розкішній машині, заперечив Террелл. Закладаюсь, що ці, як ти кажеш мумії, надто чутливі до візитів поліції.
Можливо, ти таки маєш рацію, Бразенштайн повів Террелла до машини, відчинив дверцята і сів разом із ним.
Класна тачка: телевізор... телефон... кондиціонер... випивка!.. не стримав захоплення Террелл, влаштовуючись біля Бразенштайна.
Ну знаєш, це таке... Символ статусу. Між нами, я би краще брав машину напрокат, відповів на це Бразенштайн. Усе це лиш частина образу. Так чого ти хотів, Френку?
Террелл розповів.
Пок Тоголо? Так, я памятаю його: симпатичний, а ще змішував найкраще мартіні у місті. Проблемою став старий розпусник Гансен, який не міг тримати руки при собі, от хлопець і змушений був піти.
Я так і думав, сказав Террелл. А як до нього ставились інші члени «Клубу»?
Бразенштайн знизав плечима.
Девяносто відсотків із них вірять, що усі не білі дикуни. Особисто мені подобаються індіанці-семіноли. Але більшість членів клубу вважають їх мавпочками на побігеньках.
У Тоголо колись виникали суперечки з місіс Данк Бровлер?
Якщо подумати, то так, відповів Бразенштайн, примружившись. Вона була старою непривітною сукою. Тільки й думала про свою собаку та бридж. Пригадую, я грав за іншим столиком... це було десь із три місяці тому... можливо, більше... Я забув. Менше з тим, Тоголо подавав напої, а місіс Бі наказала йому вивести її собачку надвір, справити нужду. Тоголо відповів, що йому не можна залишати бар. Я усе це чув. Та, мабуть, він повівся не так услужливо, як цього очікувала місіс Бі. Щоб там не було, вона назвала його нікчемним рабом.
Що сталося потім?
Інші троє гравців, що сиділи з нею, звеліли Тоголо вивести собаку і не нахабніти. Тож він повів собаку на двір.
А хто були ці інші гравці?
Ріддл, Маккуїн і Джефферсон Лейсі.
Террелл замислився.
Із цього вже дещо вимальовується, правда ж? зрештою промовив він. Маккуїн, Ріддл і його коханка та місіс Бровлер мертві. Я би хотів поговорити з Джефферсоном Лейсі.
Бразенштайн кивнув.
Гаразд. Він один із наших особливих членів. У нього кімната в цьому клубі. Хочеш, щоб я представив тебе?
Це б не завадило.
Та коли
Бразенштайн запитав у портьє в холі, чи можна поговорили із містером Лейсі, йому відповіли, що містер Лейсі поїхав зо три години тому.
Ні Бразенштайн, ані Террелл не могли навіть подумати, що тієї миті у телефонній будці на залізничному вокзалі Парадайз-Сіті Джефферсон Лейсі, із перекошеним від панічного страху обличчям, чіпляв до дна телефону-автомата конверт із пятьма стодоларовими купюрами.
Нарешті в нас зявляться грошенята, крихітко, говорив Чак. Усвідом, що ти зробила величезне відкриття. Знаєш, яке?
Меґ сиділа на ліжку, втупивши погляд у почовганий килим. Вона не відповідала нічого.
Лялю, тобі що, вуха позакладало?
Вловивши у його голосі погрозу, Меґ підвела погляд.
Яке відкриття? байдуже запитала вона.
Чак схвально кивнув.
Ти зробила відкриття, як той Колумб, чи як там його... Ти дійшла до Землі Обітованої. Витягла щасливий білет.
Меґ дивилась у вікно позаду Чака, де у променях призахідного сонця рожеві хмаринки поволі забарвлювалися багрянцем.