Я спускаюсь, прошепотів Чак.
Меґ мертвою хваткою вчепилась у його руку.
Ні!
Чака й не треба було особливо вмовляти. У Меґ навіть промайнула думка, що він так само наляканий, як і вона, і її це трохи розчарувало. Вони постояли ще кілька хвилин, доки не почули чиїсь кроки у кімнаті, ліворуч від зали. До зали увійшла темна фігура. У темряві було видно червоний вогник сигарети, і Чак відчув полегшення. Він був упевнений, ким би не був цей чужинець, він точно не коп. Копи не палять на чергуванні.
Хто тут? вимогливо запитав він. Меґ його голос здався різким та грубим.
Хвилинна тиша. Чак із Меґ спостерігали за
темною фігурою, що стояла нерухомо. Аж раптом на них обрушився яскравий спалах. Пара змушена була позадкувати. Промінь світла затримався на них десь із секунду, засліпивши пару, а потім ковзнув далі.
Принеси мені ніж, прошепотів Чак.
Меґ, спотикаючись, повернулася до кімнати, кинулась до купи шпалер і відшукала ніж.
Я помітив, що двері були відчинені, заговорив чоловік знизу, коли дівчина повернулась до Чака. Тож я увійшов.
А тепер вийди знову, проричав Чак. Ми перші прийшли. Щезни!
Будинок достатньо великий для усіх нас, правда ж? У мене є із собою їжа, та я не люблю їсти наодинці.
Меґ почула, як забурчав її шлунок. Від самої лише думки про їжу рот наповнився слиною. Вона стиснула Чакову руку. Хлопець зрозумів цей знак. Він теж зголоднів.
Я думав, ти коп, вимовив Чак. Підіймайся до нас.
Вони спостерігали, як чоловік унизу пішов до кімнати позаду зали і повернувся з рюкзаком. Сходами чужак підіймався, підсвічуючи дорогу ліхтариком.
Не випускаючи ніж із руки, Чак чекав на нього. Меґ він заштовхнув назад, до кімнати, з якої вони щойно вийшли. Дівчина лишилася стояти у дверях, серце її неспокійно затьохкало, коли незнайомець піднявся нагору.
Чак свердлив його поглядом. Але все, що він міг розгледіти, обрис високої фігури: чоловік був на голову вищий від Чака, але худорлявий і не такий широкий у плечах, як він. «Не такий вже він і сильний», вирішив Чак і трохи розслабився.
Давай-но глянемо на тебе, задиристо сказав Чак. Дай мені свого ліхтарика.
Чоловік простягнув свій ліхтарик. Чак узяв його і спрямував промінь в обличчя чоловіку.
Побачивши його, Меґ заклякла. Перед нею був індіанець-семінол. Вона бачила кількох таких дорогою від Джексонвілля й одразу впізнала це густе синьо-чорне волосся, темну шкіру, високі вилиці та вузькі чорні очі. Чоловікові було десь двадцять три двадцять чотири роки, він навіть був привабливим, але його камяне обличчя, позбавлене будь-яких емоцій, викликало у Меґ тривогу. Одягнений він був у жовту сорочку, поцятковану дрібними білими квітками, темно-сині низькі джинси-гіпстери, а на його засмаглих ногах були полотняні черевики на каучуковій підошві.
Він спокійно дозволив цим двом оглядати себе. Меґ здавалось, що у світлі ліхтаря очі індіанця палали вогнем.
Хто ти? суворо запитав Чак, опускаючи ліхтарика.
Пок Тоголо моє імя, відповів чоловік. А твоє?
Я Чак Роджерс... Це моя подружка Меґ.
Давайте поїмо.
Освітлюючи дорогу ліхтариком, Чак провів індіанця до кімнати. Меґ вже сиділа на рюкзаку в кімнаті, її порожній шлунок аж зводило від думки про їжу.
Пок кинув свій рюкзак на підлогу, опустився на коліна, відкрив його і видобув дві свічки, які одразу ж запалив і поставив на підлозі. Він потягнувся, забрав у Чака ліхтарика й поклав його назад у рюкзак, потім дістав із пластикового пакета смажену курку і кілька шматків шинки.
Ого! Звідки ти це дістав? запитав Чак, очі його аж округлились. Він вже не міг пригадати, коли востаннє їв курятину.
Пок глянув на нього.
А тобі яке діло?
Вміло орудуючи ножем із кістяним руківям, індіанець розділив курку на рівні частини.
Вони їли у тиші, відчуваючи варварське задоволення. Меґ помітила, що індіанець увесь час косився на Чака. Але жодного разу навіть не поглянув на неї.
Коли вони закінчили, Чак відкинувся назад, опершись на лікті.
Чорт забирай! Це було круто! Куди ти прямуєш? Пок дістав пачку сигарет.
Парадайз-Сіті. А ви?
Маямі, напевно.
Вони запалили сигарети від вогника свічки.
Маєш там якусь роботу? запитав Пок. Він сидів, схрестивши ноги, руки лежали на колінах.
Знайду.
Думаєш? Пок упявся поглядом у Чака. Копи не жалують волоцюг.
Чак напружився.
Ти називаєш мене волоцюгою?
А хто ж ти? Ти весь брудний, та ще й смердиш. Меґ затремтіла. Вона була певна, що Чак зараз нападе з ножем на індіанця, а тому дуже здивувалась, що Чак навіть з місця не зрушив.
Краще бути волоцюгою, ніж нахабним дикуном, тільки й відповів він. Думаєш, ти зможеш знайти роботу?
Мені не потрібна робота.
Чак нашорошив вуха.
Хочеш сказати, в тебе є гроші?
Пок кивнув.
Скільки? Десять баксів? Та закладаюсь, навіть стільки немає.
Я завтра збираюсь купити машину.
Чак із присвистом видихнув.
Машину? Яку машину?
Пок знизав плечима.
Якусь дешевеньку... Потриману. Мені просто потрібна машина.
Заради всього святого! Чак довго не зводив очей з індіанця. Слухай! Чому б нам трьом не обєднати наші сили? Думаю, ми могли би поїхати з тобою аж до Парадайз-Сіті...
що скажеш?
Почувши це, Меґ здивувалась нахабству Чака. Але він, звісно, вчинив правильно. Як не попросиш, то й не отримаєш.