Кітсон відповідав ухильно. Його обличчя напружувалося від зосередження, адже він намагався давати розумні відповіді. Потім вони їхали три-чотири милі в тиші, а тоді Джинні знову ставила запитання.
Раптом вона спитала:
Що ти робитимеш із грішми, коли ми їх отримаємо?
Поглянувши на нього, дівчина поклала одну струнку ногу на іншу. На мить молодик побачив її коліна. Вона кокетливо підправила спідницю, привернувши цим Кітсонову увагу. Йому довелося повернути кермо, щоб втримати машину рівно.
Я ще їх не отримав, відказав він. А тому так далеко загадувати не буду.
Ти ж насправді не віриш, що отримаєш їх, правда?
Алекс завагався, а тоді повільно, не відриваючи погляду від дороги, мовив:
Якщо нам усе вдасться, то це буде просто величезний талан. Я знаю. Я ж працював із Томасом і Дірксоном. Вони не здадуться.
Це залежить від нас, спокійно відказала Джинні. Вони здадуться, коли побачать, що ми не жартуємо. Та це й не має значення. Нам до снаги впоратися з ними. Ці гроші ми отримаємо, я впевнена.
Якщо нам дуже поталанить, повторив Кітсон. План, звісно, хороший. Сховати броньовик у фургоні розумна ідея, але це не означає, що нам вдасться відчинити ту кляту сталеву коробку. А навіть якщо й пощастить і ми відчинимо панцерник, то що робити з такими грішми? Двісті тисяч баксів до біса зелених! У банк їх не покладеш копи саме на цей хід і сподіваються. А з такою купою готівки куди подітися?
Покласти її у сховище депонованих цінностей,
відказала Джинні. Це ж не складно, правда?
А наскільки це мудро? Минулого року один тип пограбував банк і запхав гроші в таке сховище. Копи просто повідчиняли кожне банківське сховище у місті й таки знайшли здобич, мовив на те Кітсон, так стискаючи великими долонями кермо, що аж кісточки побіліли.
То не клади їх у сховище у цьому місті. Відвези до Нью-Йорка, Фріско чи навіть якогось містечка далеко звідси. Вони ж не відчинять усіх сховищ у країні?
Але ж їх потрібно ще туди довезти, похмуро відказав молодик. Ти тільки уяви ці гроші! Це ж ціла валіза! Прикинь: ось ти сідаєш у потяг з валізою зелених і не знаєш, обшукуватимуть пасажирів чи ні. Коли ми провернемо цю справу, напруга сягне максимуму, і копи не зупиняться ні перед чим, аби повернути вкрадене.
Ти накличеш на нас лихо, відповіла Джинні. Алекс здивувався тривожним ноткам у її голосі. Якщо ти саме такої думки про цю роботу, чому ж проголосував «за»?
А ось у цьому Кітсон точно не мав наміру їй зізнаватися.
Забудь, мовив він. Я просто базікаю, як любить казати Френк. Гадаю, все спрацює добре. А що ти робитимеш зі своєю часткою?
Джинні відкинулася назад, поклавши голову на своє сидіння і трішки задерши підборіддя. Кітсон милувався її відображенням у вітровому склі й думав про те, яка ж дівчина прекрасна.
О, в мене багато планів, та навряд чи вони тебе зацікавлять, відказала Джинні. Із грішми так багато всього можна зробити. Минулого року помер мій батько. Якби він мав достатньо грошей, то, може, б іще й жив. Я тоді працювала білетеркою в кінотеатрі й нічим не могла йому допомогти. Коли він помер, я пообіцяла собі, що ніколи не опинюся в його становищі. Саме тоді й вигадала план пограбувати броньовик.
Кітсона заінтригувала ця несподівана, непрошена відвертість. Його надзвичайно вразило, що дівчина наважилася на таке.
А звідки ти взагалі дізналася про броньовик і зарплатний фонд? запитав він.
Джинні почала було щось казати, а тоді несподівано змовкла.
Запала тиша. Коли Кітсон зиркнув на неї, то побачив, що її обличчя знову перетворилося на закляклу холодну маску.
Не подумай, що я випитую, квапливо сказав Алекс. Просто цікаво стало. Але забудь. Насправді я й не хочу цього знати.
Джинні глянула на нього байдужими бірюзовими очима, а тоді нахилилася вперед і ввімкнула радіо. Налаштувавши приймач, вона обрала хвилю з танцювальною музикою, збільшила гучність, відкинулася назад і почала постукувати ніжкою в ритмі мелодії.
Кітсон збагнув, що це прозорий натяк: більше вона не розмовлятиме. Розгніваний на самого себе, Алекс натиснув на газ.
За двадцять хвилин він зупинився біля «Трейлер-центру».
«Круті тачки та Трейлер-центр» розташовувався на головній автостраді, за півмилі від центру Марлоу. Він складався з великого полігона з уживаними машинами, численними фургонами й охайною дерев'яною біло-зеленою хижкою, що виконувала роль головного офіса.
Кітсон іще не встиг зупинити «б'юік», як із дерев'яної хижки квапливо вискочив молодик. Алекс терпіти таких не міг. Чоловік був привабливий, засмаглий, зі світлим хвилястим волоссям, у білому тропічному костюмі, кремовій сорочці й полум'яно-червоній краватці. Тонке бронзове зап'ястя прикрашав золотий браслет із годинником «Омеґа».
Він поспішив до машини під'їзною доріжкою, наче працьовита бджола, яка побачила дивовижну квітку й хоче добути з неї мед. Швидкими кроками він підійшов до пасажирських дверцят «б'юіка» й відчинив їх, пропускаючи Джинні. Він так широко й доброзичливо всміхнувся до неї, що Кітсона охопило непереборне бажання відлупцювати його.
Ласкаво прошу до «Трейлер-центру», сказав чоловік, допомагаючи Джинні вийти з авто. Як мудро з вашого боку приїхати до нас! Ви ж шукаєте фургон? Потрібніших людей вам не знайти!