Аякже, це ж найкращі роки мого життя! Я був сповнений надій, подібно міху молодого вина!
А я от чомусь найкраще памятаю нашого старезного Ронкалью, що був такий древній, що обмочився прямо на кафедрі, засміявся Голота. А ще знаменитий вислів Лютера... ліценціат прочистив горлянку і пафосно продекламував басом: «Краще хлопчиків із християн відправляти прямо в пащу пекла, аніж в університет. Сатана від початку світу не вигадав нічого більш сильного, ніж вищі школи». І я скажу так, магістр був дуже близький до істини, що стосується Болонського університету.
Так-так, мій брате студіозусе, було усіляке. Але ж це лише додавало перцю в наше тодішнє життя, стукнув палицею об землю Хохриттер. Та й усе одно кращого дня, коли дзвони церкви святого Ферміна дзеленчали, як навіжені, а я в червоній мантії під звуки скрипок, гобоїв і труб ішов отримувати свій золотий перстень доктора, не було в моєму житті.
Згадуючи, Хохриттер схвильовано замовк. А тоді витер почервонілі від сліз очі й усміхнувся до Голоти.
Але годі про минуле. Ходімо, мій друже, подивимося, як там ваша спина, Хохриттер поплескав по плечу Голоту, той важко піднявся, і вони разом, видихаючи пару морозного повітря, попростували стежкою до келії.
«Миле й красиве видовище, яке переслідує мене вже не перший рік», подумав Голота, адже в Болоньї, де у величному Сан Джакомо Мажорезберігають рештки святого Еразма, зображення його страждань висіли чи не в кожному будинку. Та ця копія знаменитого голландця Боутса була якась дивна, явно місцевого криворукого виробництва, тож ліценціат посунувся, аби розгледіти її ближче. Однак не встиг.
О, це ви. Як почуваєтесь, ліценціате? нарешті почувши, що хтось ворушиться в нього за спиною, повернувся чернець.
Дивитеся на мого Еразма? Це мені зробив один майстер зі Львова. Ця копія з «Мук святого Еразма» Дірка Боутса Старшого куди краща оригіналу, повірте. Лише вона показує й минуле, і теперішнє, проказав Бернард, здивувавши Голоту своєю обізнаністю. Дуже зараз, у цей неспокійний час, доречна картина, ліценціате. Нагадує мені нещасну нашу отчизну, яку роздирають на шматки, очі ігумена несподівано блиснули. Та він заспокоївся й знову запитав: То як ви, шановний?
Уже краще, високопреподобний отче. Вашими молитвами. Голота втупив очі в підлогу, всім свої єством демонструючи вдячність.
Як лікування? Скажу відверто, після того, як я побачив вашу пошматовану спину, не зміг спати вночі.
Ви знаєте, я й сам не міг. Але ліки шановного Хохриттера та догляд брата Селестина творять дива, високопреподобний отче.
Радий це чути. Але, я бачу, ви щось ще хотіли, ліценціате? Кажіть швидше, бо я можу питати й питати. Я цікавий це мій найбільший гріх. Не хочу вас утомлювати.
Я домовився з паном Міхалом, вашим небожем, зустрітися сьогодні розіграти одну-дві партії в шахи. Маємо порівняти школу Філідора та мого вчителя пана Легаля і зясувати, хто ж кращий. Чи можете ви підказати, де його знайти...
Це легко, юний друже. Мій небіж гостює у старости Сангушка. Будинок на Вишневецькій, тож ідіть прямо туди. Дім старости вам кожний покаже.
Дякую, високопреподобний отче. Я вже навіть був там. І маю одне дивне питання, якщо ваша ласка.
Слухаю, нахилив вухо до Голоти настоятель.
Як ви ставитеся до отих розповідей про вовкулаку? Я чого питаю, бо ваші підопічні вже навіть мене втомили історіями про кровожеру, хоч я й люблю страшні оповідки.
Настоятель посовав кущуватими сивими бровами і на мить завмер, вирячивши очі. Він кілька митей жував беззубими яснами й урешті наважився порушити запалу тишу.
Не люблю тих патякань, зізнався він. Сину мій, то звичайні казки, якими люблять тішити себе простолюдини. Особливо тутешні. Тут, на Волині, у них надзвичайно яскрава уява. Тож менше пліткуй і намагайся відкрити своє серце Богу. Йому ти маєш дякувати за своє спасіння, не надто доброзичливо закінчив отець настоятель.
Вибачте, високопреподобний отче. Я знаю, що цікавість моя то мій найбільший гріх, та нічого не можу з тим зробити, повторив Голота слова настоятеля.
«Так-так-так, казки-казками, а старигань усе ж завів собі охоронця. Боїться таки. Видно, навіть настоятель не так уже й презирливо ставиться до чуток, як хоче показати. Вони всі тут схиблені на цій дурні».
Я пробачаю тобі цей гріх, сину мій, настоятель не дуже любязно усміхнувся кутиками рота й кивнув Голоті, даючи знак, що аудієнція закінчена. Той не примусив себе чекати, вклонився й вийшов із келії. На порозі Голота ще раз здивовано струснув плечима й пішов собі до монастирської брами.
Розділ 9 У якому вечір складається прекрасно, а от ранок не дуже
Стояв чудовий день, і Голота, що задоволено мружився від яскравого сонця, почувався королевичем. Черговій красуні, що йшла назустріч, він, ґречно вклонившись, подарував паска. Отримавши взамін здивовану усмішку, він задоволено вишкірився у відповідь і провів поглядом струнку фігуру, що граційно попливла вулицею. Голота, нарешті відчувши себе справді живим, насолоджувався кожною миттю. Закидав до рота горіх за горіхом, ще й запив їх кухлем пива, що націдив йому з барильця купець-вірменин. Закинувши останню ліщинину до рота, Голота втер губи, підняв голову й побачив мармурові колони будинку кременецького старости.