Ви ще той демагог, гмикнув Чечель. Я встиг помітити. На собі відчув, на власних вухах.
Досить розмов насправді. Кулагін прокашлявся. Маю для вас, пане Волобуєв, два варіанти розвитку дій. Або я тихо-мирно супроводжую вас до поліцейського відділку й здаю в руки слуг закону. Або поліція приїде сюди, на вас начеплять кайдани й запхають у тюремну карету привселюдно.
Так чи інакше арешт і судовий процес виведуть мене на люди. Але хай. Поїдемо разом. Ану, як врахує слідство мій жест доброї волі.
Платон насторожився.
До того змусив досвід спілкування з Глібом Волобуєвим. Чечель навіть тепер не міг оцінити його однозначно. З одного боку, ніби боягуз. Точніше, особа, котра сто разів подумає, перш ніж наважитися на самостійний ризикований крок і в більшості випадків передумає, перекладе брудні справи й відповідальність за них на чужі плечі. З другого Платон справді не чекав, що титулярний радник погрожуватиме револьвером. Якби не аргументи, наведені Чечелем, він, найімовірніше, стрельнув би адже Платон сам підвів його до тієї межі, звідки назад дороги нема. Зважаючи на це, розслаблятися не слід.
Єдине: Чечель не міг переступити через себе.
Досить, що Ковалевський змусив його до небажаного контакту з жандармом. Наслідки не забаряться, і не для Сержа. Щось усередині, щось, набуте, нажите, накопичене за чотири роки життя у фактичному вигнанні, заважало Платонові попередити ротмістра Кулагіна про можливу небезпеку.
Ой, тю на вас усіх Яка там небезпека, від кого.
Здувся титулярний радник.
Із такими думками Чечель спокійно, відсторонено дивився на Волобуєва.
А той нічого особливого не робив.
Слухняно, покірно заклав руки за спину. Наблизився до дверей. Штовхнув носаком, прочиняючи.
Та враз дві дії водночас, стрімко.
БАРОН, ФАС! ВІЗЬМИ! заволав і стрибнув набік так далеко, як зміг.
Пес за командою господаря мчав просто на жертву.
На Кулагіна, який рухався за його спиною, тепер собаці ніхто шлях не заступав.
На коротку мить Чечель розгубився.
Пес збив із ніг ротмістра, навалився всією тушею, зуби клацали за кілька сантиметрів від горла. Жандармський офіцер кричав, незграбно махав довгими ногами й крутився всім тілом, марно намагаючись скинути хижака з себе. Встиг виставити вперед руки й тепер відчайдушно стримував Баронову довбешку. Але довго опору чинити не міг пес впевнено перемагав.
Та в той самий час його хазяїн, Гліб Волобуєв, перетнув залу, вилетів з покоїв, зник із виду. Гучно грюкнули вхідні двері, злочинець виграв момент і забіг. Дозволити йому втекти означало спіймати облизня, помножити на нуль докладені зусилля. Програвати Платон не любив. Ніхто не любить, у прагненні перемог він не одинокий. Та в його життєвій ситуації він, вигнанець, особа поза законом, втратити шанс не мав права: собі дорожче.
Чечель сіпнув правицею, знову підхоплюючи свій револьвер.
Ступив крок до виходу жандарм хай сам дає собі раду, Платон погано приховував втіху від такого видовища.
А-а-а-а-а! Че а-а-а чель-ль-ль!
Глянувши, Платон вилаявся. Пес саме стискав щелепи на лівій руці Кулагіна, прокушуючи її крізь рукав до крові. Біль змусив забути
про опір, і єдине, що ротмістр міг, лупити правою по підлозі.
Зараз!
Два великі стрибки і Чечель уже стояв поруч, над сутичкою. Перехопив руківя зручніше, так, аби пустити в діло кастет. Замахнувся, вдарив Барона між вуха. Одразу вгатив удруге, аж тоді пес загарчав, тут же заскавчав, але щелепи стиснув міцніше. Тепер заволав Кулагін, і Платон, не бачачи іншого виходу, вдарив знову й знову, розбиваючи собачий череп, пускаючи кров.
Зуби розтиснулися.
Відчувши послаблення тиску, ротмістр пішов у контратаку. Нарешті виборсався з-під Барона, став навколішки, відповз, спираючись на вцілілу руку й заточуючись у русі. Кров капала на килим.
Стріляйте! Вбийте вже потвору! горлав він.
Пес то гарчав, то скавчав, намагаючись підвестися й знову напасти на кривдника.
ЧЕЧЕЛЬ!!!
Платон став над собакою.
Наставив дуло на голову, натиснув спуск.
Скавчання припинилося.
Платон утратив до ротмістра всякий інтерес.
Вибіг з квартири, помчав донизу з другого поверху, стрибаючи через три сходинки одразу. Аби не схопився на перила вчасно впав би, ще й забив спину чи куприка. Та втримав рівновагу, перевів подих, плечем налетів на важкі парадні двері.
Очі різонуло білим повільно падав грудневий сніжок.
Ще біжучи до брами, Чечель зловив себе на думці чогось бракує для повноти картини. Коли вибіг, вгледів бородатого двірника в сіруватому фартуху поверх довгого, до колін, кожуха, з-під якого визирали взуті в калоші валянці. Дворовий цербер шваркав мітлою спокійно, з відчуттям власної гідності, по-хазяйськи. Його ніщо не вивело з самозаглибленого стану. Та й вулиця жила своїм життям. Мерзли перехожі, на розі товкся пузатий городовий із шашкою, піхви якої заледве не човгали по засніженому хіднику. Далеко-далеко дзенькнув трамвай.
Шурх, шурх: мітла замела широкі свіжі сліди від санних полозів та кінських копит.
Сліди.
Е, дядя! гукнув Чечель, завбачливо заводячи за спину озброєну руку. Це на санях бариня поїхала? Та, з другого поверху?
Волобуїха? перепитав двірник, не припиняючи заняття. Еге. З братчиком своїм кудись подалися. Вони ж на тих санях прибули-с. З ними ще був чоловік, гривеника пожалував за службу, дай Бог йому здоровячка.