Аж тут у двері дзвінок.
Пташка мов чорт із коробочки.
Лишіть свого кобеля.
Боїтеся собак? От не подумав би про вас такого.
Заважатиме.
Мені зовсім.
А мені заважає! Пташка підніс голос.
Ну, як завгодно мосьпанові.
Зрештою, яка різниця. Волобуєв жестом вказав Баронові місце в кутку зали. Пес слухняно подріботів, а господар пішов за гостем до кабінету. Його дратувало, що Пташка одразу почав поводитися по-хазяйськи. Ніколи не був у Волобуєвих удома, з причин конспірації зустрічалися на нейтральній території. Проте титулярного радника зовсім не дивувало, що душогуб знає його адресу.
Від самого початку, коли ще призначив йому першу зустріч, перестав почуватися в цілковитій безпеці, навіть зачинившись ізсередини, ховаючи револьвер під подушку й тримаючи біля дверей спальні вірного Барона живим сторожем. Пес здавався спокійним, слухняним, ніщо в поведінці не нагадувало войовничу німецьку вівчарку. Але той, хто не зважав на собаку, дуже сильно помилявся
господар міг легко довести це, віддавши коротку команду. Після того своєму недоброзичливцю не заздрив.
І все одно титулярний радник, розпрощавшись із Пташкою, надалі жив мовби під невидимим пильним наглядом.
Тим часом несподіваний, незваний і небажаний гість швидко освоївся. Помешкання прогріли, та візитер не квапився знімати пальто, лиш розстебнув. Не скинув він і калоші з черевиків, залишив на килимах білі сліди. Дрібки снігу швидко танули, та легше Волобуєву від того не ставало він не любив бруду в кімнатах. Зняв Пташка хіба довгасту шапку-«пиріжок», мяв у руках, а як пройшов до кабінету примостив на камінну поличку. По обіді легенько сипнув сніжок, шапка одразу заблищала крапельками.
А потім Пташка не сів упав у його улюблене крісло-гойдалку.
Поклав ногу на ногу.
Дивився на титулярного радника Волобуєва знизу вгору.
Обличчя незваного гостя могло бути приємним. У рисах навіть проглядалося щось шляхетне, породисте. Усе псувала прикмета, якої не міг позбавитися, навіть маючи величезне бажання: родима пляма. Прикра, неакуратна, схожа на чорнильну ляпку, поставлену на чистому аркуші нехлюєм-гімназистом. Фіолетова пляма заліпила ліву половину лиця, від скроні до вилиці, розтікшись притому до середини щоки, і нагадувала гидливому Глібові Львовичу хворобливу виразку чи взагалі слід від прокази. Але саме родимка свідчила, що Пташка той, за кого себе видає. Волобуєв потурбувався дізнатися, який вигляд має той, чиє фото є хіба в архівах кримінальної поліції.
Та й сам він знаний своїм умінням робити гарні фотографії.
Звідси й прізвисько.
Коли збирався робити знімок, попереджав, як усі фотографи: увага, зараз звідси вилетить пташка.
Лиш цей увічнював мертвих.
Ним же вбитих.
Своїх жертв.
Як розуміти вашу поведінку? сухо запитав Волобуєв.
Хіба з моєю поведінкою щось не так? Подив Пташки був щирим.
Ви вломилися в мій дім
Момент! Незваний гість застережливо скинув правицю. Я подзвонив у двері. Ви відчинили й впустили мене. Ніхто до вас не ломився.
Я на вас не чекав. І, нагадаю, заборонив вам приходити сюди.
Та невже? Пташка підморгнув.
Ви знущаєтесь. Волобуєв теж не питав, усе очевидно.
Аж ніяк. Незваний гість хитнув головою. Знущаєтесь із мене ви. Порушення угод, хай укладених усно, ділова людина сприймає як відверте знущання. А я людина ділова.
Я не порушував жодної угоди. Глібові Львовичу дедалі важче ставало зберігати спокій. Ми домовлялися
Стоп! Чоловік із родимкою виставив перед собою праву руку. Чекайте. Давайте згадаємо, які саме домовленості між нами були. Слухаю вас.
На цьому слові Пташка відкинувся в кріслі, почав легенько погойдуватися. Спершу витягнув ноги, але швидко поклав одна на одну. Руки схрестив на грудях, від чого навіть у пальті здавався дуже домашнім. Хай облаштувався в чужому домі.
Я відмовляюся вас розуміти, відчеканив Волобуєв. І прошу Дуже прошу Та ні, чорт забирай! Я вимагаю негайно піти звідси геть!
На підтвердження своїх слів титулярний радник тупнув ногою. Звуку не вийшло потонув у ворсі килима. Утім, Пташка бровою не повів, хіба поміняв положення ніг.
Чекаю ще й погрози поліцією, мовив спокійно.
Чого вам треба? Волобуєв зітхнув приречено, почав здаватися. Кажіть і дайте мені спокій.
Звісно, ви все дізнаєтесь, кивнув чоловік із родимкою. Та спершу давайте все ж згадаємо минуле. З чого почалося наше знайомство. Я хочу почути це від вас, мосьпане. Когось боїтеся?
Ми самі.
Тим більше.
Ви ж усе знаєте.
Зате ви, мосьпане, не знаєте всього. Та краще зрозумієте, чого я хочу, коли розкажете, як і для чого ми познайомилися. Слухаю.