Ковалевський розповідав смачно й з таким захватом, що Чечель справді уявив себе в зимовому лісі, під покровом засніжених дерев. Біля намету, який за бажання можна вважати чимось на кшталт індіанського тіпі. Сидіти, слухати тишу, повільно занурювати себе в алкоголь. Не думати про погане. Про хороше теж.
Ні про що не думати.
За чотири роки мандрівного
життя, ночуючи весь час під випадковими дахами й на чужих ліжках, Платон Чечель неабияк втомився. Спершу, коли довелося поспіхом залишати Київ далі від гріха, думав: ненадовго. Ні, він не тішив себе ілюзіями. Його зробили небажаною персоною. Тісне спілкування з вигнанцем було небезпечним для візаві.
Чечель у будь-який момент міг потрапити за ґрати. Оголосити його поза законом справа однієї хвилини. Лише заступництво персон, чиї слова мають певну вагу, дозволяло балансувати. Неписане правило, ніде й ніким не ухвалений закон робив Платонове перебування у великих губернських містах небажаним. Найменший привід давав змогу поліції чи жандармам затримати порушника спокою. Наступний крок політична неблагонадійність, мазепинство-зрадництво, суд, етап до Сибіру.
Безпритульність заморила безмежно.
Виїхати за межі Російської імперії, втекти теж не міг. Для цього треба виправити закордонний паспорт, а в присутствених місцях Платонові зявлятися зовсім не бажано. До всього, один доброзичливець спробував допомогти й дізнався: якби вороги в Петербурзі хотіли, аби Чечель забрався геть, давно б уже самі доклали до цього зусиль. Але вигнання за кордон не та кара, на яку заслуговував зухвалець, котрий смертельно образив наближених до імператора осіб (отже, самого государя). Тож покарання для такого ганяти з місця на місце, тримати під дамокловим мечем, нехай щодня озирається й не знає спокою.
Ось очевидна причина, чому присутність жандармського ротмістра не лише в товаристві, а й за одним святковим столом Чечеля неабияк напружувала.
Ковалевський знав це.
Запевнив боятися Кулагіна не слід, господар у разі потреби залагодить усе.
Надто сильно зобовязаний Платонові.
На вече́рі мяко наполіг жандарм.
Чечель далі лишався гостем у домі Ковалевських. Вони займали перший поверх нового особняка на Куликівській, місця вистачало, та Платон усе ж мусив знати честь. Ось тільки зустріли Різдво, до нового року лишалося кілька днів, не хотілося святкувати в дорозі. Гостинний Ковалевський широким жестом запросив лишитися. Але Чечель уже встиг трошки вивчити свого харківського покровителя. Серж більше вдавав простоту, ніж справді був таким, і пропозицію зробив задля збереження пристойності. Знаючи: Платон знайде привід поїхати, чим допоможе Ковалевському водночас виглядати вдячним і зберегти обличчя.
Заважала розпрощатися одразу по всьому, після виконання доручення, ще одна важлива обставина. «Даймлер», подарований чотири року тому вдовою фон Шлессер автомобіль, погано пристосований до вільного пересування між містами взимку. Осіння багнюка теж не тішила й зручностей не додавала. Машина частенько грузнула, колеса потрапляли в рівчаки, доводилося шукати коней у найближчих до місця пригоди селах чи селищах. Нема нічого доброго, коли застрягаєш у багнюці посеред осіннього поля, ще й під дощем. Та значно гірше, коли таке трапляється на засніженій дорозі в лютий мороз.
Зима цьогоріч видалася на Слобідській Україні неабияк лютою, морозяною та сніжною. Двірники не вправлялися чистити вулиці в Харкові. За місто ж краще вибиратися на санях із широкими полозами. Автомобіль з відкритим верхом до морозів не пристосований. Навіть шкіряний шоферській шолом не рятував, а рукавиці сковували рухи, як і теплий кожух.
Мандри, життя в постійному русі навчили Платона зважати на погодні сюрпризи. Зазвичай ближче до зими він перебирався до якогось повітового містечка, неодмінно близько до залізниці. Там знаходив підходящий сарай, ставив «даймлер» туди, щедро платив хазяїну. Сам чи знаходив, до кого стати на зимову квартиру, чи займав кімнатку в місцевому трактирі. Готелів уникав, звязок із зовнішнім світом тримав через пошту. Всі, кому треба, бачили оголошення, публіковані Чечелем у губернських газетах. Писали листи до запитання на вказану поштову адресу, коли дуже припікало слали телеграми. Платон відповідав, сідав на потяг, вирушав виконувати чергове делікатне доручення.
Нинішня історія, у яку Чечель потрапив з легкої руки Сергія Ковалевського, випадок особливий. Приїхав до Харкова автомобілем, коли землю ледь приморозило, але снігу ще не насипало. Справа виявилася настільки нагальною, що Платон вирішив не покладатися на залізницю, осідлав «даймлер», благо попереднє делікатне доручення залагоджував недалеко, у Ромнах. Лиш коли дізнався від нового знайомого, чого той хоче, почухав потилицю: Бог знає, як довго доведеться товктися в місті.
Тому й застряг тут.
Або перечекати на свій страх і ризик, поки спадуть морози, або микитити, де і як прилаштувати автомобіль.