Не можу цілком пристати на уявлення, що його має М. Гурович про українську стилістику й лексику. Так, приміром, «містечко», це є невеличке місто (англійське town), а не «містинка, місце». «Хворост» по-українському зветься головним чином «хмиз». «Углиблені у воду дерева» теж вираз не бездоганний. Але не можна не згодитися з справедливістю М. Гуровичевих зауважень. Не можна також не прилучитися цілком до твердження: «шкода, що її завдають холуї, дуже велика»,
В цій тезі, як в усякій глибокій сентенції, можна вбачати філософічний зміст, що сягає далеко поза межі авторового задуму. Щоб знайти цей ширший філософський зміст, удамося до організації рибальської праці. Попереду історія.
За царських часів заробляв на рибальстві «хазяїн» і рибопромисловець «рибас».
Хазяїн був власник на всі знаряддя праці на шаланду, склад, паруси, невід. Артіль, що складалася з 15 душ, заробляла карбованців по вісім десять на душу, от артілі мав потрійний заробіток три паї по вісімдесят, скажім, а хазяїн заробляв тисячу тисячу пятсот за сезон. Крім того отаман мав право призначати ціну, перепродуючи рибу рибасові. Ціну він клав дуже низьку і за це діставав від рибаса нагороду. Риба переходила скілька інстанцій, аж поки потрапляла до споживача. Інстанції пожирали всі прибутки. Рибалка бідував через цілий рік і потрапляв у вічну кабалу до хазяїна, до рибаса і до скупників.
Колективізація в рибальстві, що мала не лише побільшити ефективність риболовлі, але й визволити рибалку з кабали, відбувалася стихійним порядком. Понайбільше рибалки були поприписувані до зернових колгоспів. На воді був зоставався через деякий час старий артільний порядок.
Сей рік нарешті утворено рибальські бригади. Але бригадир це незрідка той самий артільний отаман. Незрідка він, як і раніше, має вплив на темну рибальську масу. Саботаж, прогульництво, продаж на приватний ринок ще й досі не вивелися на практиці. Пропаганду ще як слід не скрізь налагоджено. Темний рибалка, член бригади, автоматично сповіряється на бринадира отамана, боїться його і не викриває його махінацій. Отже, «шкода, що її завдають холуї, дуже велика». Вигідність колективізації і для суспільства, і для колгоспників найбільш наочна й очевидна саме в рибальській справі. Таким чином, рабська, холуйська інерція, що сприяє всякому підкуркульництву, тут найбільш шкідлива. Колишній приватник, хазяїн, отаман часто виступає ще в ролі «спеца». Клясова чистка на морі ще тільки починається.
XIV
Із Кизима ми вибігаємо надвечір рибтрестівською шаландою в Лиман. Деякий час ми повземо на веслах, поки низівка ударить нам у спину і низівка пронесе нас Рвачем аж до Лиману. Там, у сірім перломутровім сутінку буде бунація, перекинеться вітер, і ми почнемо маневрувати проти горішняка, щоб дістатися до Широкої . Там почнуться для нас нескінченні поневіряння пішки, пароплавом і парусом, бо не забудьте! рибальські райони дуже далеко. Вони так далеко, що не тільки культробота, а подекуди й парткерівництво часом не досягає їх і не знає, що робиться і чому не довиконується плян. А вже зовсім зле досягає їх Рибакспілка, де, очевидно, нечисто в напрямі опортунізму.
Але це в другій частині, а зараз нам треба покінчити з темою «Перші оселедці».
У Лимані вода солодка, хоч це є море розміром своїм. Десь за Кінбурнською косою є місце, де, не змішуючись, борються води темна морська й ясна лиманська. У Лимані оселедця ловлять уже не в коти і маленькі неводи, а в довженні сіті, що півколом ідуть вздовж берега. Кінець невода заводять далеко в Лиман і «висипають» сіть у воду. Потому і довжелезну
кодолу, привязану до того кінця; знову везуть на берег і накручують на катеринку. Крутить мотор на дві чотири людські сили двоє четверо босоногих рибалок.
Уже були траплялися оселедці в неводах. Але весна пізня, і оселедець не поспішає з любовю, холодна вода протверезили є інстинкти кохання. Пізніше ми дізнаємося, що в Каспії оселедець так і не підійшов до берегів і вчинив прорив у пляні. Один із керівників Дагрибпромислу , Апошкін, якого звільнять за недовиконання пляну, буде заявляти, сміючись: «Мене знято з роботи за те, що в морі нема риби».
І як усяке кивання на «обєктивні причини», така заява матиме опортуністичний корінець. Величезні маси оселедця треба шукати в такий рік. Але, шукаючи їх, можна знайти і їх знаходять у Норвегії і в Данії. І коли ми не знайдемо їх цієї весни, то знайдемо через рік. Ми вийдемо зовсім далеко в море. Коли оселедець не схоче підійти до дагестанця Махмета, то Махмет підійде до оселедця.
На півночі в нас уже працюють тралери пароплави, що тягнуть за собою мішкові неводи. У червні місяці наш завод випускає перший радянський тралер, а на той рік тралери вже ловитимуть оселедця і в Чорноморському районі.
Ми прощаємося з першим оселедцем, романтично дивлячись на його розварений хвіст, перед тим, як викинути той хвіст у Лиман. Ми біжимо через Лиман у море на бичків.
Розділ Б
І
Заради такого малесенького тільця сидять люди на каменях навколо Одеси. Цей середньовічний спорт це звичайно не є ловля бичків і ці бички не потрапляють у консерви банки. І люди ці не рибалки, а рідні брати колекціонерам поштових марок, цигаркових етикеток і навіть якомусь із Ротшільдів, що зібрав єдину в світі, колосальну, майже повну колекцію пташачих вошей.