Майк Йогансен
Оповідання
Частина 1
І. Майборода й філософи
З-під вивіски «Механічний тоталізатор» вийшов чоловічок і став на тротуарі.
Це був Майборода. Філософ Майборода.
На обличчя Майборода зовсім не схожий на філософа.
Філософи мають великий лисий лоб і задумливі, або й пронизливі, очі. До того в них звичаєм буває борода.
Навпаки, Майбороді біляві патли, як вимочена конопля, звисають аж на самі очі — маленькі, підсліпуваті очі.
Під носом у Майбороди теж конопляна мичка — вуси. Майборода постояв на тротуарі. Він замислився.
II. Суєта
Все суєта! — вирішив Майборода й подався тротуаром по вулиці.
От жінки! Для чого вони одягають лакові черевички, підмащують губи й дивляться скоса на сміливих парубків?
Все одно вони помруть, зогниють і змішаються з землею. Суєта!
Все суєта! — остаточно постановив Майборода.
Посада, головбухгалтер, PKІ — все суєта!
А найперше — механічний тоталізатор!
Це вже суєта суєт.
Чи виграєм, чи ні — то ще хтозна, а що програєм, то напевне.
Хоч як подумати добре — то й гроші суєта.
Що з того, що за гроші можна купити гарну женщину.
Побудем з нею ніч, а там, дивись, і зачепив чого-небудь!
III. Майборода і плавунець
— Все — суєта! — ще раз повторив Майборода і — спинився.
На тротуарі збилася купка — душ п'ять народу і на щось дивились.
— От юрба! — сказав собі Майборода.
Досить того, щоб один спинився перед якоюсь дурницею, і зараз коло нього наб'ється народу.
Колись Майборода сам попавсь на гачок. Якийсь хлопчик став на вулиці Лібкнехта й почав непорушно дивитись на вікно в четвертім поверсі на другому боці.
Тоді Майборода теж приєднався до купи й усі дивились на вікно, аж поки хлопець не висолопив язика на глядачів і не вшився.
— Запевне якась неймовірна дурниця!
Щоб перевірити свій висновок на фактах, Майборода присунувсь ближче і заглянув у середину, розсунувши трохи наївних глядачів.
На тротуарі голічерева лежала якась маленька штучка, завбільшки з карбованця.
Вона мала вигляд сочевичини і по краю обведена була жовтою стрічкою.
— Так і є!
Це просто собі жук-плавунець. Є на що дивитись!
Він залетів на вулицю з річки, кокнувсь об лихтар і впав.
Спина в нього гладка, як дзеркало, і він вимахує чорними ногами, щоб встати.
«Він довго може так працювати», — подумав Майборода.
«І чим все скінчиться? Його або роздавлять перехожі, або він досунеться до краю тротуару, впаде на брук і його роздушить колесом».
— Це плавунець! — сказав Майборода вголос, щоб привнести якесь світло в голови наївних глядачів.
Ніхто не відповів.
В цю мить хтось штовхнув його ліктем.
IV. Майборода і Степун
— Обережніше! — голосно засичав Майборода. Лікоть прийшовся йому в спину коло печінки.
Наче не люди, а скоти якісь. Є ж тобі місце обминути — так от треба зачепити стороннього чоловіка!
Над Майбородою залунав веселий сміх.
— Що ти тут стоїш, Майбородо! — спитав Степун. — Чи не придумав ще якоїсь теорії?
Він служить розсильним в установі й ніколи не промине каси, щоб не поглузувати з Майбороди.
Якось він зустрів Майбороду, коли той виходив з церкви, і з того часу не дає йому жити.
— Ти, Майборода, — дурень! І де вас, дурнів, такого багато береться?
Навпаки, Степун охоче балакає з Майбородою, але це тільки для того, щоб з нього насміятись.
Степун узяв Майбороду за плече.
— Кинь отого жука — ходім вип'ємо пива. Ти ж одержав гроші за місяць?
Степун — хлопець дужий, матрос і буденовець.
— Одчепіться од мене! — засичав Майборода.
Степун голосно зареготавсь.
— Чого ти комизишся? — сказав він. — Все одно розумніший не зробишся. Коли жалько тобі грошей, заплатимо удвох, хоч я й бідніший!
— Я сказав уже вам, що не хочу з вами балакати! — заверещав Майборода.
Це вже було занадто! Він цьому Степунові не набивається й не заважає йому робити, як він хоче. Оці, люди, що не звикли мислити, гірші від скотів.
Собаку вдариш, і він одчепиться, а отаке-о — ні.
В нього батьки померли, на селі вдома голод, пора б, здається, помислити як слід, яка цьому причина, а він ходить, наче йому карбованця подарували.
— Ну що ж? — спитав іще раз Степун і випустив Майбородине плече.
— Дурень ти, Майбородо! — ласкаво сказав Степун навздогінці.
V. Майборода й п'яниці
У Майбороди серце аж кипіло. І так зле, а ще той скот причепився.
І що він знає? Чи розгорнув він хоч один раз якогось філософа чи святого?
Наслухавсь на мітингах усякої юринди й думає, що він усе розуміє. Ні, братіку, з такою наукою далеко не поїдеш!
Чому, скажемо, в одного дядька совка геть чисто все виїла, а в другого, поруч, хоч би торкнула?
— Може, він скаже, що він знає, чого сонячник до сонця повертається? Ні, братіку, — не скаже! Хоч лусне, а не скаже.
Треба якось заспокоїтись. Майборода увійшов, вибрав столика осторонь і сів.
Принесли пару пива. Майборода випив три шклянки й почав дивитись на публіку.
Оця юрба не знати для чого ходить до пивної.
П'ють як коні і хоч би одне сказали розумне слово.
Той про Катьку, цей про свою жінку. І через кожні три слова — матюк. А почнеш їм докоряти, і тебе виматюкають.
Ще й просто посеред якогось тексту з писанія загне матюка.
Настрій в Майбороди значно погіршав. Його дратували оті п'яні пики навкруги за столами; он коло того бридющого рудого дядька вже ціла батарея порожніх пляшок, і він гикає на всю пивну...
Як багато зостанеться на світі неприйнятих Майбородиною філософією людей! Ні, цього не буде! Він зараз же всім скаже, де правда.
— Вибачте мені, що я так; ви думаєте: он білий дурень накачався мов та свиня пивом і чіпляється до незнайомих, викладати свої немовби ідеї та світогляди. І що тільки він знає правду, а більше ніхто правди не знає. Так скажу ж я вам, що я жив тридцять п'ять років на божім світі і скажу ж я вам, не маю для чого жити. Ніхто, мабуть, і не заплаче, коли я...