Навіщо? Ще відомий еволюціоніст Джуліан Гекслі, онук знаменитого «бульдога Дарвіна» Томаса Гекслі, на початку ХХ століття писав: танці, демонстрації та шматочки водоростей «дзьоб у дзьоб» у пірникоз великих це не що інше, як підтримка сімейних стосунків20. Запитання, навіщо птахи це роблять, узагалі видається трохи дивним, якщо згадати, як сумісний сімейний стрибок з парашутом, раптове запрошення дружини в ресторан чи подарунок чоловікові репліки гвинтокрила «Апач» на радіокеруванні зміцнюють і урізноманітнюють шлюбне життя. У цьому сенсі птахи нічим не відрізняються від нас.
Ось чому так багато видів продовжують співати після того, як вибір зроблено та шлюбний сезон розпочато. Саме тому у великої кількості видів співають не тільки самці, а й самки це не лише утримання території, але й укріплення шлюбу. Саме тому парочка яскравих папужок у ваший клітці постійно ніжно пестять одне одного та перебирають одне одному піря на голові й шиї, те саме роблять і похмурі чорні круки своїми могутніми дзьобами десь у густому лісі.
Багато птахів утворюють пари не на один сезон розмноження, а на декілька років або до смерті одного з партнерів. Ставки тут набагато вищі, ніж у героїв-коханців і матерів-одиначок. Добре павичам. Самиця обирає самця завдяки довгому хвосту і тільки завдяки йому, і абсолютно не переймається його подальшою участю у вихованні дітей. Адже вони разом тільки на період спарювання. Інакша ситуація у видів, які створюють стійкі пари на сезон чи тривалий період. Тут потрібне щось більше, аніж шикарний кольоровий хвіст. Що саме?
Демонстрація серйозних намірів
У птахів, яких я вивчаю на водосховищах Дніпра близько десяти років, крячків чорних (Chlidonias niger) самець перед паруванням має неодноразово піднести самці рибку. Такі ритуали можуть тривати більше тижня, поки самець не доведе, що здатен прогодувати на гнізді самку і трьох майбутніх пташенят. У крячків чорних деякі пари тримаються декілька років поспіль, а частина самців і самок змінюють партнерів на наступний сезон. Але ритуал з рибкою залишається незмінним, той самий у жінки чоловік чи новий.
Інший мій улюблений обєкт вивчення крячок білощокий (Chlidonias hybrida) перед початком розмноження будує щось на зразок «протогнізда». Самці й самки обирають одне одного у великих зграях високо в повітрі, здійснюючи так званий «токовий політ». Але сумісне створення з рослинного матеріалу, водоростей і листя водяних лілій платформи-гнізда дуже важливе. У цих птахів гніздо плавуче, часто це велика купа вологих водних рослин. Під вагою птаха, що насиджує, кладки й пташенят гніздо постійно набирає воду та поволі тоне, його треба добудовувати зверху протягом усього гніздового сезону. Тому крячки постійно крадуть одне в одного гніздовий матеріал: довгі нитки водоростей і стебла водних рослин. Отже, для майбутнього подружжя надзвичайно важливі гніздобудівні якості, і вони обовязково мають бути продемонстровані.
Багато хижих птахів мають напрочуд красиві й синхронні сумісні польоти в парі, які нам, людям, здаються танцями. У деяких видів вони супроводжуються перекиданням у повітрі здобичі-подарунка від самця до самки у «дзеркальному» виконанні. Парні шлюбні танці журавлів оспівані в образотворчому мистецтві та фольклорі, особливо східних етносів та держав. Про парні романтичні демонстрації у птахів у мене теж є своя романтична історія.
Суворе кохання пугачів
Коли вчилася на першому курсі університету, я потрапила до «юннатки» Київського зоопарку. Загалом туди ходили київські школярі, які захоплювалися тваринами, але я була студентка і тварин, а зокрема птахів, знала поганенько. Дівчинка з провінції, я страшенно соромилася свого «поважного» віку та слабеньких знань і постійно ховалася у пташиному павільйоні й плуталася під ногами у його тодішнього наглядача, Саші Шкрабалюка. Одного разу хлопець, який мені дуже подобався, у розмові недбало зронив, що йому дуже цікаві сови. Я одразу здобула книжку радянського орнітолога Юрія Пукінського «Життя сов» і серед іншого прочитала
там, що під час шлюбного періоду в пугачів (Bubo bubo) відбувається дуже цікава вокалізація вони співають дуетом. У захваті, я вирішила, що досліджуватиму у вольєрних пугачів цей прекрасний феномен. Добрий Саша Шкрабалюк, не знаючи, що зі мною робити, дозволив спостерігати за цими велетенськими совами пізно ввечері та вночі. Шлюбний період у пугачів, як і у багатьох сов нашої фауни, починається рано, а у птахів із зоопарку у січні-лютому.
Отже, щоночі я приходила до пугачів із зошитом і намагалася щось роздивитися у вуличному вольєрі, для початку навчитися відрізняти одного птаха від іншого. Щоночі охоронці зоопарку, роблячи черговий обхід, освітлювали ліхтариками мою нерухому вкриту снігом фігуру, що в сутінках стовбичила коло вольєра, тримаючи в замерзлих пальцях авторучку. Засніжена фігура починала злостиво шипіти, бо через ліхтарі охоронців пугачі лякалися і завмирали на півгодини, кидаючи свої справи та збиваючи мені плин нормальних спостережень. Через це писала я навпомацки, у темряві, й одного разу, особливо злої морозної ночі, повернувшись у гуртожиток на останньому метро, виявила, що звичайні страшні каракулі трьох годин спостережень у зошиті відсутні у ручці замерзла паста, а я і не помітила. Відтоді я завжди писала олівцем.