Але переносимося на схил Роксбері. Втоптані купини снігу, сітка слідів чорних ґумових підошов. Коли він ворушить ногами, дзеленчать «арктики». Сніг у цій занедбаній темряві видається сажею в негативі влітає в ніч і вилітає. Цегляні поверхні при світлі дня (він бачить їх лиш удосвіта, у чунях йому боляче, шукає таксі, гасає вгору-вниз по всьому Пагорбу), вони іржаво палають, кремезні, глибокі, знову й знову притлумлені морозами: такі історичні, що куди там Бікон-стрит
У тінях, де чорне й біле перетворюють його обличчя на морду панди і будь-яка ділянка це пухлина чи маса рубцевої тканини, чекає звязковий, до якого він добивався у таку далечінь. Обличчя мляве, як у кімнатного собаки, а господар оцього обличчя забагато стенає плечима.
Слотроп: Де він? Чому не зявився? Ви хто?
Голос: Хлопчака загребли. Та й мене ви знаєте, Слотропе. Пригадайте: Я Ніколи.
Слотроп (придивляючись): Ти, Ніколи? (пауза) І ніяк Кеношу, хлопчак?
Проф., д-р Ласло Джемф, «Криптосім» (рекламна брошура), «Agfa»,
Берлін, 1934.
Малюнок на цупкому кремовому папері, згори чорний напис «GEHEIME KOMMANDOSACHE », зроблений пером і тушшю, виконаний досить точно, частково у стилі фон Байроса чи Бердслі . Жінка викапана Скорпія Моссмун. Кімната, про яку вони говорили, але ніколи не бачили, кімната, де хотіли б колись оселитися, западина басейну, шовкова завіса спадає зі стелі просто знімальний майданчик Де Мілля , блискучі від оливи граційні дівулі-прислужниці, вгорі натяк на полуденне світло, Скорпія розляглася серед пухких подушок, на ній лише пояс із фламандським мереживом, темні панчохи й туфлі, він часто цим марив, але ніколи
Ні, звісно, він їй і слова не сказав. Нікому ані словечка. Як у кожного юнака, що виростає в Англії, він має стояк умовний рефлекс на певні фетиші, а відтак сором умовний рефлекс через нові рефлекси. Хіба може бути у якомусь досьє, чи можливо, аби Вони (Вони?) якось наловчилися відстежувати все, що він бачив і читав від самої статевої зрілості а звідки ще Їм знати?
Тс-с, шепоче вона. Пальцями легенько погладжує довгі оливкові стегна, вище мережива набрякають голі груди. Обличчя звернене до стелі, та очі не відриваються од Піратових, довгі, примружені від хіті, між довгих вій блимають дві цятки світла Я його кину. Ми приїдемо сюди й почнемо жити. Будемо вічно кохатися. Я твоя, я віддавна це знаю Язик облизує загострені зубки. Кошлата потка у плямі світла, і в роті присмак, який він знову відчує
Коротше, Пірат ледь устигає витягти зі штанів прутень, перш ніж усе довкола обвафлити, але таки приберіг краплину сперми вистачить, щоб витерти чистим клаптиком, додатком до малюнка. І помалу, проявляючись під перламутровою плівкою його сімені, проступає буро-африканське повідомлення: зашифроване простою «перестановкою нігілістів », кодові слова він ледь угадує. Розшифровує подумки. Названо місце, час, запит про сприяння. Він спалює послання, що звалилося на нього з безповітряного простору, добуте з нульового меридіану Землі, малюнок залишає, гм-м, і миє руки. Ниє простата. Тут є значно більше, ніж він здатен побачити. Ані попрохати про допомогу, ані вблагати про ласку: знову туди, евакуювати оперативника. Послання рівнозначне наказові з найвищих рівнів.
Здалеку крізь зливу гаратає чергова німецька ракета. На сьогодні третя. Ганяють у небесах, як Вотан і його схиблене воїнство.
А Піратові маніпулятори вже обстежують теки і скриньки у пошуках необхідних посвідок і бланків. Поспати нині не вдасться. Та й, видно, без шансів скурити сигарету чи ковтнути чогось дорогою. І чого так?
Не стрибай! горлає констебль.
Навіть у думці не було, Ле Фройд і далі споглядає море.
Тоді що ти там робиш, га?
Хотів
на море глянути, пояснює Ле Фройд. Ніколи не бачив. Ми кревна рідня, розумієте?
А, так-так. Підступний Стаґґлз тим часом підбирається до нього боком. Зазираєш до родичів у гості, га? Як гарно.
Я чую Повелителя Моря, зачудовано волає Ле Фройд.
Це ж треба! І як же його звуть? обличчя в обох мокрі, обоє перекрикують вітер.
Ой, не знаю, горлає Ле Фройд. А вам яке імя до вподоби?
Берт, пропонує констебль, намагаючись пригадати, як треба правою рукою схопити вище лівого ліктя чи лівою
Ле Фройд обертається і лишень тепер помічає констебля, бачить юрбу. Очі його круглішають, погляд мякшає.