Спектро один із перших семи власників Книги, і якщо ви поцікавитеся у пана Пойнтсмена, якої саме Книги, над вами лише посміються. Ця таємнича Книга переходить із рук до рук співвласників на щотижневій основі, і зараз, як підозрює Роджер, настав тиждень Спектро, коли можна зявитися до нього будь-якого часу. Протягом тижня Пойнтсмена інші таким само чином
прибували серед ночі до «Білої візитації». Роджер чув їхній ревний змовницький шепіт у коридорах, самовдоволене тупання їхніх каблуків убиває людський спокій, наче бальні туфлі на мармурі, не стихаючи навіть на відстані. Голос Пойнтсмена і його кроки завше вирізнялися з-поміж інших, а як вони тепер лунатимуть з унітазом?
Роджер і Джесіка залишають доктора поблизу бічного входу, в якому він поволі тане, не залишаючи по собі нічого, крім дощу, що крапає з одвірків і насічок нечитабельного напису над прочілем дверей.
Вони повертають на південь. На панелі теплом світяться вогники. Прожектори обмацують дощове небо. Невелика машина тремтить на ходу. Джесіка поринає у сон, шкіряне сидіння порипує, коли вона згортається клубочком. «Двірники» розчісують дощ ритмічною, яскравою дугою. Вже звернуло на третю ночі, час додому.
З чорноти відділення, прочиненої картотеки болю, у якій кожне ліжко є водночас і текою, лунають крики, надривне волання, як від холодного металу. Сьогодні Кевін Спектро озброїться шприцом і колотиме в пітьмі до нестями, десятки разів, не менше, аби вгамувати Лиса (так він називає будь-якого пацієнта тричі оббіжи весь корпус, не думаючи про лиса, і зможеш зцілити що завгодно). Щоразу Пойнтсмен сидітиме, чекатиме, поки відновиться бесіда, тішитиметься відпочинком у ці миті напівмороку: стерті позолочені літери блищать на книжкових корінцях, у запашній кавовій гущі плавають таргани, зимовий дощ у ринві за вікном
А виглядаєш ти кепсько.
Та знову той старий пень, він мене доконає. Бойові дії, Спектро, щодня, я не випнувши губи до окулярів, які він протирає сорочкою, я цього триклятого Пудинга геть не розумію, завжди підносить старечі нежданчики.
Літа, літа. Вік.
Та з цим я б упорався. Але він до біса він просто виродок, геть не спить, інтриги плете
Я не про старечість у нього такий підхід. Це ж Пойнтсмен. Ти поки що не маєш можливостей, які у нього є, ти не можеш ризикувати, як він. Ти ж працював із ним, у такому віці, сам знаєш, у них таке дивовижне самовдоволення
Власний Пойнтсменів Лис чекає на нього у місті його військовий трофей. А цей кабінет як печера оракула: витає пара, з темряви долинають зойки сивіли Абреакція Повелителя Ночі
Мені це не подобається, Пойнтсмене. Якщо ти хочеш знати.
Чому? Пауза. Це неетично?
Та Господи, невже це етично? Спектро простягає руку до входу у відділення майже у фашистському вітанні. Ні, я просто шукаю способу це виправдати експериментально. І не знаходжу. Існує лише одна така людина.
Слотроп. Сам знаєш, хто він. Навіть Мехіко вважає ну, як завжди. Передбачення. Психокінез. У них, у тієї братії, свій клопіт. Але, скажімо, ти отримав шанс дослідити справді класичний зразок певної патології, ідеальний механізм
Якось уночі Спектро запитав:
Він так само надихав би тебе, навіть якби не був піддослідним Ласло Джемфа?
Навіть не сумнівайся.
Гмм.
Уявіть собі ракету, наближення якої чуєш після вибуху. Реверсування! Акуратно вирізаний шматочок часу кілька футів кіноплівки, прокручені навспак вибух ракети, що впала швидше за звук, і звідти вже проростає гуркіт її падіння, наздоганяє те, що вже стало смертю й полумям примара у небі
Павлова приваблювали «поняття протиставлення». Припустімо, в нас десь у корі головного мозку існує кластер клітин. Вони допомагають відрізняти насолоду від болю, світло від темряви, панування від підпорядкування Але якщо у певний спосіб прирікаючи їх на голод, травмуючи, шокуючи, каструючи, зіштовхнувши їх в одну з перехідних фаз, за межі їхніх безсонних «я», за межі фази порівняльної й парадоксальної, ви підірвете це розуміння протилежностей, ось вам пацієнт-параноїк, якому належить бути паном, а він вважає себе рабом якого мали б любити, а його мордує байдужість світу, і «я наважуся припустити, пише Павлов до Жане, щось оця ультрапарадоксальна фаза і є основою для послаблення у наших пацієнтів поняття протиставлення». У наших схиблених, наших параноїків, маніяків, шизоїдів, морально недорозвинених
Спектро трусить головою:
У тебе реакція передує подразникові.
Аж ніяк. Ти сам поміркуй
він там за кілька днів відчуває, що вони летять. Це ж рефлекс. Рефлекс на те, що витає в повітрі вже тепер. Ми порівнюємо занадто грубо й не вловлюємо а Слотроп уловлює.
Це вже відгонить екстрасенсорикою.
А можна сказати й так: «сенсорний сигнал, якого ми не помічаємо». Він здавна існує, ми могли б це помітити, тільки ж ніхто не дивиться. У наших дослідах часто Здається, М. К. Петрова помітила першою. жінка у гру включилася дуже рано, власне сам факт того, що собаку привели до лабораторії особливо в нашій дослідницькій роботі з неврозами перший же погляд на випробувальний стенд, на лаборанта, випадкова тінь, доторк протягу, певні сигнали, яких ми, можливо, ніколи не розпізнаємо цього достатньо, аби увігнати собаку в перехідний стан.