У Х ст. н. е. київський князь Володимир Великий розпочав карбування власних срібних і золотих монет. Продовжили карбування монет і деякі з його наступників. Але налагодити масове карбування власних монет київським князям в той час не вдалося. Цьому завадили спочатку відсутність належної кількості відповідних майстрів (виробництво монет було і є справою вельми складною, що вимагає багатьох специфічних знань і навичок), потім міжусобиці, що розпочалися у Київський Русі і призвели до її розпаду на декілька князівств, далі страшна татаро-монгольська навала 12371241 рр., що вщент зруйнувала економіку країни, на декілька віків призупинивши її нормальний розвиток.
Західна Європа поступово вийшла з темних віків, що послідували за розпадом Римської імперії. Причому те, як проходив цей процес, добре видно по монетам, що карбувалися в державах Західної Європи.
Протягом майже восьмисот років після падіння Західної Римської імперії монети європейських держав мали вкрай примітивне карбування, не завжди можливо було навіть чітко розібрати нанесене на них зображення. Саме тому у Європі в той час були в обігу не тільки місцеві монети, але й арабські дирхеми, які карбували тоді набагато краще, ніж монети більшості місцевих держав. Але поступово якість карбування європейських монет почала зростати. Зросла і кількість карбованих європейськими країнами монет. Це призвело до того, що вони поступово витіснили з обігу арабські дирхеми. Наприкінці середніх віків європейські монетні двори карбували як дрібні, так і великі золоті, срібні та мідні монети у кількості, що повністю забезпечувала потреби торгівлі. А підйом європейської науки і культури, який розпочався у той час, призвів до того, що монетні двори почали запроваджувати нові технології, що дало змогу значно поліпшити якість монет і утруднити їх підробку.
Златники (золоті монети) київського князя Володимира, 9801015 рр.
Міліарисій (срібна монета) візантійського імператора Іоанна Цимісхія, 969976 рр.
Пенні короля Англії Вільгельма Завойовника, 10661087 рр.
Монети англосаксонських королів Англії, VIIVIII ст.
Золота, срібна і мідна монети хана Джанібека, XIV ст.
На відміну від країн Західної Європи, на землях Русі в ХІІІ ст., після монгольського завоювання, карбування місцевих монет було припинене. Вважають, що на якийсь час монети взагалі зникли з обігу. Данину монголам на Русі платили сріблом, яке дійшло до нас у вигляді зливків прямокутної форми. Горщик з таким «срібним запасом» був знайдений, наприклад, при розкопках в Алушті. Слід зауважити, що монети ХІІІ ст. таки знаходять на території України, хоча ці знахідки не є дуже поширеними. Серед них трапляються досить екзотичні приміром, Трапезундської імперії. Однако вже в XIV ст. в обігу зявляються монети, викарбувані в золотоординських містах. На території України їх, судячи з письмових джерел, було понад півтора десятка. Вони забезпечували караванну торгівлю на Великому шовковому шляху, який починався у далекому Китаї і йшов у Европу.
Монети, карбовані в Англії, IXXI ст.
Кожне (!) таке місто карбувало власні грошові знаки, і ось чому: торгівля всередині міських стін велася виключно в місцевій валюті. Приїжджі купці і покупці повинні були обмінювати своє золото і срібло на місцеві монетки, серед яких були навіть мідні. Можна сказати, що їм ще пощастило на Сході замість золота монгольські чиновники взагалі видавали незрозумілі іноземцям паперові банкноти.
Свою монету карбувало і місто на теренах сучасного села Торговиця на Кіровоградщині завдяки знахідкам тих монет, власне, і вдалося визначити його територію близько квадратного кілометра, а також час загибелі 1362 рік. Доходи від обміну і торгівлі були чималі при розкопках на території міста знайдено залишки водогону з керамічних труб, а на березі річки Синюха залишки приватної (!) лазні-хамаму, побудованої з цегли.
Львівські купці, які вели торгівлю з мешканцями ординських міст, досить швидко призвичаїлися до особливостей місцевого монетного обігу. Власне, і сам Львів до певного часу теоретично перебував під юрисдикцією Орди (наслідки Батиєвої навали). Коли влада над містом і Руським королівством перейшла спочатку до польської корони, а потім угорської, а потім знову до польської, у місті карбували не лише звичне для середньовічної Європи срібло, але й мідну монету, яка відповідала ординським пулам. Прибутки від карбування мідяків сягали 15 та більше відсотків, і воно припинилося лише із занепадом східної (у тодішньому її розумінні) торгівлі, викликаної негараздами в Орді.
Срібні акче ханів із династії Ґераїв. Крим, XV початок XVI ст.
Свою монету, щоправда, недовго карбували також і київські князі з династії Ольгердовичів. Між іншим, оскільки у літописах про це нема ані слова, то дізналися про цей факт лише наприкінці ХІХ ст., коли 1873 р. біля села Гвоздове (нині Васильківський р-н Київської обл.) було знайдено скарб. Разом із срібними зливками-гривнями (сім цілих і кілька «рубаних») у ньому були срібні монети. Серед них шість визначені, як «джучидські», карбовані між 13301364 рр. у ординських містах. Були там також і дві срібні монети, з яких власне почалася історія відкриття та досліджень власного карбування нової династії київських князів. Імя її родоначальника, Володимир звучить символічно. Новий правитель Києва (з 1362 рр.), як було заведено у ті часи, став карбувати власну монету. Так через три століття після карбування златників та срібляників святого Володимира у Києві знову зявилася власна «валюта».