Медіасайти старого формату розглядають індивідуальні блоги як конкурентів, але суперництво ведеться не з конкретним блогом, а з блогосферою в цілому. Це зіткнення не сайтів, а бізнес-моделей. Світ Веба 2.0 це також світ, який Ден Гілмор назвав «ми, медіа». Світ, в якому аудиторія вирішує, що дійсно важливе.
Архітектура взаємодії
Перший Yahoo!Другий open-sourceТретій NapsterNapsterNapsterКористувачі можуть підвищити цінність додатку, але мало хто робитиме це добровільно. Тому додатки слід проектувати так, щоб збагачення проекту призначеного для користувача інформацією відбувалося автоматично. Цей момент має бути частиною архітектури додатку.
Вдала архітектура, можливо, навіть більше вплинула на успіх відкритого софтвера, ніж згадані добровольці. Архітектура Інтернету і веба (як і архітектура відкритих проектів) така, що примушує нас автоматично підвищувати їх цінність
під час використання. У кожного з таких проектів невелике технологічне ядро, чіткі механізми розширення і підхід, що дозволяє будь-якій людині додавати нові компоненти, нарощуючи нові шари «цибулини».
Іншими словами, ці технології демонструють мережеві ефекти, просто тому, що вони так спроектовані.
Таку архітектуру взаємодії можна назвати природною. Але як показав приклад Amazon, послідовні зусилля (а рівно і економічні стимули наприклад, партнерська програма) можуть створити подібну архітектуру і в системі, якій за звичайних умов це не властиво.
Дані це наступний Intel Inside
Все це підводить нас до головного питання: хто володіє даними?
Очевидно і тому є безліч прикладів, що в епоху інтернету той, хто володіє БД, володіє і ринком, а значить, отримує левову частку прибутку. Монополія на реєстрацію доменних імен, надана американським урядом компанії Network Solutions (пізніше куплена Verisign), була однією з перших по-справжньому грошових операцій в Інтернеті. І якщо зберегти ринкову перевагу, контролюючи API, все важче, контроль над важливими джерелами даних забезпечити куди простіше. Особливо якщо ці джерела дорого відтворити (або вони були наповлені за допомогою користувачів сервісу).
Подивіться на копірайти на картах від MapQuest, maps.yahoo.com, maps.msn.com або maps.google.com. Скрізь буде позначка «Maps copyright Navteq, Teleatlas» або «Images copyright Digital Globe» (це новий постачальник супутникових зображень). Обидві компанії неабияк вклалися в свої БД. (Тільки Navteq, як то кажуть, витратила на створення БД з назвами вулиць і маршрутами 750 млн. доларів. Digital Globe довелося розлучитися з 500 млн. доларів, щоб запустити власний супутник, який робить знімки з вищою роздільною здатністю, ніж урядові сателіти.) Navteq дійшла до того, що почала ліпити свій логотип на автомобілі, які оснащені системами навігації, - майже як колись Intel зі своїм Intel Inside.
Дані, поза сумнівом, і є єдиний важливий компонент подібних застосувань, тоді як сам софтвер здебільшого поставляється у відкритому вигляді, а навіть якщо і ні все одно цілком доступний.
Давайте на прикладі високо конкурентного ринку веб-картографії подивимося, як нерозуміння важливості володіння ключовими даними може погіршити конкурентоспроможність. Першою на ринку веб-карт була Mapquest в 1995 році, за нею прийшла Yahoo!, потім Microsoft, а недавно до них приєднався і Google, при цьому всі компанії, ліцензують у постачальників інформації, по суті, одні і ті ж дані.
Візьмемо протилежний приклад: Amazon. Спочатку його БД була побудована на регістрі коду ISBN від R.r.bowker. Бази конкурентів, відповідно, не мали істотних відмінностей. Але на відміну від Mapquest, Amazon без втоми доповнював дані, додаючи інформацію, надану видавцем, обкладинки, зміст і навіть фрагменти з книг. Що важливіше, Amazon привернув користувачів для написання анотацій, і тепер саме Amazon а зовсім не Bowker є головним
джерелом бібліографічної інформації для філологів і бібліотекарів, не кажучи вже про простих смертних. Також в Amazon був розроблений унікальний ідентифікатор ASIN, покриття якого ширше, ніж у ISBN.
В загальному, Amazon наздогнав і перегнав своїх постачальників інформації.
Уявіть, що так само поступила б Mapquest: привернула б користувачів до анотування карт та маршрутів і навіть до створення нових інформаційних шарів. Боротися з такою компанією конкурентам, у яких в наявності тільки оригінальні дані, що ліцензіюють, було б куди важче.
Власне цим зараз займається Google. Google Maps це експеримент по створенню конкуренції між постачальниками даних і розробниками додатків. Спрощена модель програмування від Google привела до появи безлічі додаткових сервісів, які побудовані на поєднанні функціональності Google Maps з іншими даними, доступними в інтернеті. Так, наприклад, housingmaps.com дозволяє накладати на карти від Google рієлторські оголошення від Craigslist. На виході у нас виходить нове інтерактивне застосування, чудовий приклад змішування технологій.
У даний момент подібні гібриди в основному є іноваційними експериментами, долею хакерів. Але і підприємницька активність не за горами. Та вже можна бачити як мінімум один клас таких розробників адже сам Google «відвів» роль джерела даних від Navteq, перетворивши себе на популярного посередника. У найближчі декілька років ми станемо свідками справжнісіньких битв між постачальниками даних і постачальниками додатків коли обидві сторони усвідомлюють, що певна інформація може бути ключовою для побудови блоків додатків Веба 2.0.