Ерікові Реймонду та Брюсові Перенсу, ще одному девелоперу й поборнику вільного ПЗ, так сподобалася ідея Крістіни, що вони створили неприбуткову організацію Open Source Initiative. За задумом, організація мала обєднати ліцензії на вільне ПЗ в таку собі «металіцензію». Та все ж новий термін вживали тільки у вузькому колі фахівців.
Не всім подобалося. «Звучить, як open sores»,зазначив один з учасників зустрічі. Та всі були згодні, що назріла серйозна проблема з терміном «вільне програмне забезпечення» і що запровадження широко вживаної альтернативи буде важливим кроком уперед. Отож ми проголосували. Open Source переміг із суттєвою перевагою над «джерелом-забезпеченням», і всі прийняли новий термін.
Це була важлива подія. Увечері я провів прес-конференцію, де зібралися журналісти з New York Times, Wall Street Journal, Mercury News (на той часщоденна газета Кремнієвої долини з головним офісом у місті Сан-Хосе), Fortune, Forbes та багатьох інших видань США. Завдяки тому, що я налагодив звязки з багатьма журналістами, коли на початку 1990-х років просував комерціалізацію інтернету, вони прийшли на прес-конференцію, хоч і не знали, якої новини очікувати.
Я посадив учасників саміту перед журналістами і розповів приблизно таку історію:
Термін «вільне програмне забезпечення» в більшості асоціюється з рухом протесту, учасники якого вороже налаштовані проти комерційного використання програм. Щоб ви знали: усі великі компаніїзокрема й ті, в яких ви працюєте,щодня використовують «вільне програмне забезпечення». Якщо ваша компанія має доменне імя в інтернеті (скажімо, nytimes.com, wsj.com чи fortune.com), то воно адмініструється тільки завдяки BINDпрограмі, яку написав ось цей чоловік, Пол Віксі. Швидше за все ви користуєтеся сервером Apache, створеним командою на чолі з оцим чоловіком, Браяном Белендорфом. Для підтримки цього веб-сервера треба застосовувати такі мови програмування, як Perl і Python, а їх написали присутні тут Ларрі Волл і Ґвідо ван Россум. Якщо ви надсилаєте емейл, лист доходить до адресата за допомогою Sendmailпрограми, яку написав Ерік Оллман. А як почнемо говорити про Linux, то взагалі вийде безкінечна історія. Про Linux знають усі, а його автором є ось цей чоловікЛінус Торвальдс.
І от яка дивовижа: усі ці хлопці лідирують на ринку інтернет-програм. Вони обійшлися без грошей венчурних капіталістів, без підтримки великих корпорацій. Вони розраховували тільки на своє круте ПЗ і роздавали його всім, хто хоче ним користуватися чи вдосконалювати його.
У звязку з негативними конотаціями терміна «вільне програмне забезпечення», ми сьогодні зустрілися, поговорили й вирішили перейти на новийOpen Source.
Протягом наступних кількох тижнів я давав багато інтервю, пояснюючи, що всі найважливіші складові інтернет-інфраструктуриOpen Source. Досі памятаю, як люди на це реагували: дивувалися й не вірили. За кілька тижнів поняття усталилося і виникла нова мапа. Згодом ніхто й не памятав, що зустріч називалася «Самітом вільного ПЗ». Відтоді її називали «Самітом Open Source».
Ключовий висновок про те, як спрямувати погляд у майбутнє: зібрати разом людей, що живуть у ньому. Письменнику-фантасту Вільямові Ґібсону належить крилатий вислів: «Майбутнє вже настало, але ще не всюди»33. Перші розробники Linux та інтернету теж жили в майбутньому, яке підступало до решти світу. Організувавши зустріч, ми зробили перший крок і накреслили нову мапу.
Мапа чи шлях?
Ви маєте розпізнавати, коли дивитеся на мапу, а колистоїте на шляху. Порівнюйте шлях і мапу, звертаючи увагу на те, чого бракує на мапі. Саме так я завважив, що поняття «вільного програмного забезпечення Річарда Столлмана й Еріка Реймонда не включало найефективнішого вільного ПЗтого, на якому побудований інтернет.
Ваша мапа слугує допоміжним інструментом, а не замінює шлях. Знаючи, що попереду поворот, ви будете готові повертати. Якщо там, де ви очікували, повороту немає, мабуть, ви на хибному шляху.
Особисто я вчився не збиватися на манівці ще з 1969 року, коли був 15-річним юнаком. Мій 17-річний брат Шон познайомив мене з людиною, яка суттєво вплинула на моє інтелектуальне становлення. Це був Джордж Саймон. Джордж був керівником загону скаутів-дослідниківбойскаутської групи для підлітків. Усього лиш керівником загону, і все ж далеко не тільки ним... Загін, до якого вступив Шон, спеціалізувався на невербальному спілкуванні.
Пізніше Джордж проводив майстер-класи в Esalen Instituteцентрі, що в 1970-х роках важив для руху за розвиток людського потенціалу не менше, ніж нині Googleplex чи Infinite Loop від Apple для Кремнієвої долини. Разом із Джорджем я навчав людей в Esalen, хоч тоді щойно закінчив школу. Його погляди сформували моє мислення на все життя.
Джордж був одержимий ідеєю, що здавалася божевільною: моваце своєрідна мапа. Мова визначає, що і як ми здатні бачити. Джордж вивчав роботи Альфреда Коржибскі. У 1960-х роках книжка Коржибскі «Наука і психічне здоровя» (Science and Sanity), опублікована 1933 року, знову набула популярності здебільшого завдяки дослідженням його студента Семюела Хаякави.
Коржибскі стверджував, що реальністьнеосяжне поняття, адже кожний сприймає її крізь призму власної нервової системи. Собака бачить світ, геть не схожий на той, що постає перед людиною, та й люди оцінюють усе навколишнє на основі свого досвіду. Не менш вагомою є мова: досвід формується словами, якими ми послуговуємося.
Я пройнявся цією істиною, коли оселився в маленькому містечку Себастопол у Північній Каліфорнії і тримав коней. Раніше я поглянув би на зелені луки й побачив те, що називав травою. Та, набувши досвіду, я навчився розрізняти овес, жито, грястицю, люцерну та інші види кормових трав.
Тепер, оглядаючи луки, я бачу всі ці види, а також інші, назв яких не знаю. Озброївшись поняттями про траву, я маю мову, яка дає змогу дивитися глибше.
Часом мова, навпаки, збиває з пантелику. Коржибські любив влаштовувати демонстрації, доводячи, що слова формують сприйняття світу. Є кумедна історія про те, як він запропонував відвідувачам свого семінару пригощатися печивом із коробки, загорнутої в коричневий папір34. За кілька секунд, поки всі наминали частування, він зірвав із коробки обгортку й показав, що роздав собачий корм. Кілька студентів вибігли з аудиторії, бо їх знудило. Ось що намагався донести Коржибські: «Щойно я продемонстрував: люди їдять не тільки їжу, а й слова. Слова більше, ніж харчі, визначають смак».
На переконання Коржибські, чимало психологічних і соціальних відхилень зумовлені саме мовними проблемами. Наприклад, расизм, заснований на поняттях, що заперечують людськість тих, проти кого спрямований. Коржибські закликав кожного глибоко осмислювати абстрактизацію, яка перетворює реальність на твердження про реальність. Це мапи, які допомагають орієнтуватися, але й збивають зі шляху.
Теорія Коржибські має стати нашим путівником, особливо після скандалу з фейковими новинами напередодні президентських виборів у США 2016 року. Річ була не тільки в тому, що оприлюднена інформація викликала шок (нібито Гілларі Клінтон, керівник її виборчого штабу і господар сімейної піцерії у Вашингтоні були повязані з організацією педофілівтак звана теорія «піцаґейт»), а й у систематичній, алгоритмічній вибірці новин, які зачіпали наперед сформовані погляди народу й роздували їх. Тепер населення всієї країни має викривлені мапи. Як ми впораємся із серйозними глобальними проблемами, коли навіть не намагаємося накреслити мапи, що відображають реальний шлях, а не ведуть за чиїмись політичними чи бізнесовими інтересами?
Пропрацювавши з Джорджем протягом кількох років, я майже інстинктивно відчував, коли потрапляв у тенета слів про реальність. Я навчився розуміти, що переживаю насправді, ба більшевиходити за межі власного досвіду й осягати сутність. Перед лицем невідомого розвинуте сприйняттявікно в невідомедозволяє накреслити кращі мапи. Користуватися старими, прямуючи новим шляхом, немає сенсу.
В основі оригінальних наукових досліджень лежить уміння сприймати світ безпосередньо, таким, який він є, а не порпатися в старих мапах. У цій книжці я намагаюся довести, що це вміння також визначає розвиток бізнесу й технологій.