Із часом, досягаючи монопольних або близьких до монопольних позицій, мережі мають замислюватися, що можуть дати, радше ніж забрати: не шукати в екосистемі зиску для себе, а створювати умови для інших гравців, щоб ринок надалі процвітав.
І Google, і Amazon завзято дбають лише про одну сторону ринкукористувачіві виправдовують свої дії цією турботою. Проте, замінюючи сторону постачальників власними послугами, вони ризикують послабити весь ринок. Хтось же винайшов і вклав кошти в продукти і послуги, які тепер копіюють ці гіганти. Тому антимонопольні закони мають спиратися не на нижчі ціни, а на рівень конкуренції на ринку. Нижчі цінице лише один із наслідків конкуренції. Інновації загальмовуються, коли тільки одна сторона може собі їх дозволити або коли нові продукти можна вивести на ринок тільки в одному місці. Рішення антимонопольних установ, а отже, й майбутнє, залежать від ментальної мапи управлінців.
Економіці також загрожують системні ризики, коли масштабний ринок конкурує зі своїми учасниками. Напередодні фінансової кризи, 2008 року, я організував конференцію Money:Tech, щоб розібратися, якого майбутнього очікувати для інтернету, беручи до уваги досвід масштабнішої й старішої мережевої фінансової системи. Те, про що я довідався на конференції, мене стривожило.
Готуючись до заходу, ще 2007 року я поспілкувався з Біллом Джейнвеємколишнім заступником голови правління приватної інвестиційної компанії Warburg Pincus та автором книжки «Капіталізм за інноваційної економіки» (Doing Capitalism in the Innovation Economy). Як людина, що починала карєру на Волл-стрит, Білл наголосив, що фінансові компаніїтепер не брокери, а гравці, які так активно «грають на біржі проти клієнтів, що для такої компанії, як Goldman Sachs, прямі інвестиції затьмарюють потреби зовнішніх клієнтів»123. Кризові події того ж року засвідчили, як далеко зайшли компанії Волл-стрит, торгуючи проти власних клієнтів. Найтривожнішим було те, що в ході тієї діяльності були створені комплексні інструменти, творці яких уже не розуміли й не контролювали їх. Наша економіка і політика досі не оговталися від завданої шкоди.
Централізація чи децентралізація?
Я виявив конфлікт між централізованою і децентралізованою мережею, між закритою і відкритою платформою, коли порівнював індустрію персональних компютерів, де домінувала Microsoft у 1980-х і 1990-х роках, та нову індустрію програмного забезпечення Open Source й інтернету. Архітектури, чи то пак платформи, на яких були побудовані ці дві індустрії, суттєво різняться. Одна платформа, подібно до Толкієнового «персня влади», була інструментом контролю. Другу я називаю «архітектурою участі»вона відкрита й інклюзивна124.
Свого часу мене вразило, як усе влаштовано в операційній системі Unix, на якій я зуби проїв на початку карєри. Завдяки Unix я полюбив компютерні технології на все життя. Unixне вузько інтегрована операційна система, де кожнісінька фіча надається одним великим пакетом. Ця ОС має маленьке ядро (головний код системи), оточене цілим комплексом одноцільових інструментів, які дотримуються певного набору правил і які при творчому підході можна обєднувати й використовувати для інших функцій. Може, завдяки тому, що Unix народилася в Bell Labs, підрозділі телекомунікаційної компанії AT&T, правила сумісності програм у цій ОС чітко налагоджені.
Інформатики Браян Керніґан і Роб Пайк, які були одними з перших членів спільноти, що створила Unix, писали у своїй книжці «Середовище програмування Unix» (The Unix Programming Environment): «Попри те, що система UNIX впроваджує багато інноваційних програм і методів, окремо жодна програма чи ідея не можуть надійно працювати. Натомість ефективність системи визначає підхід до програмування, така собі філософія користування компютером. Цю філософію не висловиш одним реченням, та основна ідея приблизно така: потужність системи ґрунтується радше на взаємодії програм, ніж на самих програмах»125. Інтернет теж побудований на архітектурі, орієнтованій на комунікації, де «слабко звязані деталі» (за влучним висловом Девіда Вейнберґера126) взаємодіють, утворюючи дещо масштабне.
У книжці «Системантика» (Systemantics), що стала класикою системної інженерії, Джон Ґалл писав: «Дієва комплексна система зазвичай бере початок із простої системи, що виявилася дієвою. І навпаки: комплексна система, розроблена нашвидкуруч, ніколи не стає і не може стати дієвою. Треба починати все спочатку, із простої дієвої системи»127.
Прості, децентралізовані системи відкривають більше можливостей, аніж централізовані, комплексні. Річ у тім, що прості системи швидше еволюціонують. Кожний децентралізований компонент загального блоку простих правил здатний розшукувати власну функцію пристосування. Компоненти, які працюють краще, відтворюються і поширюються; решта відмирають.
«Функція пристосування»термін генетичного програмування. Це метод штучного інтелекту: моделювання розробки компютерних програм, відповідно до еволюційної біології. Алгоритм націлений на маленькі програми, оптимізовані для певного завдання. Після кількох робочих циклів розробники знищують програми, які погано працюють, а на основі найуспішніших «вирощують» нові варіації.
Джон Ґалл писав книжку 1975 року, і ще не оперував терміном «функція пристосування». Генетичне програмування зявилося лише 1988 року. Та додаймо поняття «функції пристосування» й «адаптивного ландшафту» до його теорії про здатність простих систем еволюціонувати й дивувати власних розробниківі маємо ефективний інструмент, щоб розібратися, як працюють компютерні мережі й ринки.
Найбільш ілюстративний приклад такої системиінтернет.
У 1960-х роках Пол Баран, Дональд Дейвіс, Леонард Клейнрок і ще кілька дослідників розробили теоретичну альтернативу мережам із комутацією каналів, на яких базувався телефон і телеграф, і назвали її комутацією пакетів. При комутації пакетів замість фізичного каналу звязку між двома точками призначення, повідомлення розбиваються на маленькі, стандартизовані пакети даних, передаються будь-яким найзручнішим маршрутом і знову зєднуються у вузлі-одержувачі.
Такі мережі, як NPL (Мережа Національної фізичної лабораторії) в Сполученому Королівстві та Arpanet (Мережа агентства передових досліджень) у США, були першими, де використовували комутацію пакетів. А на початку 1970-х років уже було кілька десятків, якщо не сотень, розрізнених мереж. Стало очевидно, що потрібен метод взаємодії. (Утім легендарний керівник інформаційних проектів DARPA Джозеф Ліклайдер закликав запровадити інтероперабельні мережі ще років за десять до їхньої появи).
1973 року в Боба Кана і Вінта Серфа виникла ідея, як вирішити проблему з інтероперабельністю: вилучити з мережі інтелект та, у разі втрати пакетів, перекласти на вузли-одержувачі відповідальність за зєднання пакетів і запити на повторну передачу даних. Хай як парадоксально, це означало, що мережа надійніше працює, коли робить менше. Протягом наступних пяти років розробники залучили до проекту інших фахівців і розробили два протоколи: TCP (протокол керування передачею) й IP (інтернет-протокол). Обидва протоколи, які використовуються разом як TCP/IP, проклали надійний місток між мережами. Лише 1983 року TCP/IP став офіційним протоколом Arpanet, пізнішебазою для того, що тепер називають «мережею мереж», а зрештою для мережі інтернет, яку ми знаємо.
Геніальність протоколу TCP/IP, зокрема, у тому, як мало він робить. Замість ускладнювати протоколи заради додаткових потреб, інтернет-спільнота створила інші протоколи на основі TCP/IP. Розробка відбувалася ситуативно. Група розробників, яка хотіла запропонувати новий протокол або формат даних, публікувала запит на коментарі RFC з описом пропонованої технології. Запит розглядали й ухвалювали проектувальники, які в січні 1986 року обєдналися у співтовариство IETF (робочу групу з інтернет-інженерії). Офіційних вимог для членства у співтоваристві не було. Ось як 1992 року описав концептуальну основу IETF Дейв Кларк, викладач інформатики Массачусетського технологічного інституту: «Ми цураємося королів, президентів і виборів. Ми віримо в приблизний консенсус і виконання коду»128.
Джон Постель пафосно написав у коментарі до RFC 761, протоколу управління передачею даних: «Імплементація TCP повинна бути надійною. Будь консервативним у тому, що робиш. Будь ліберальним у тому, що приймаєш від інших»129. Скидається на заповідь із Біблії, чи не так? Таке собі золоте правило користування компютерами.