Програмісти давно використовували такі приховані ключі для віддаленого контролю над сайтами. Наприклад, пошукові рóботипрограми, за допомогою яких можна відвідувати і копіювати мільйони сайтів водночас,були важливою складовою пошукових систем. Однак люди замислилися, як узагальнити віддалене звернення до сайтів і ввести конкретніші функції.
Формувалася повністю нова парадигма в інформаційних технологіях. Інтернет замінював персональний компютер як платформа для додатків наступного покоління. Всесвітня мережа була найважливішою складовою цієї платформи, але обмін файлами між користувачами, розподілені обчислення й месенджери на зразок ICQ свідчили, що відбуваються масштабні зміни.
Отож у вересні 2000 року я знову зібрав людей, які, на мою думку, мали зустрітися й зясувати, що мають спільного.
Ми дійшли певних висновків після того «пірингового» саміту, і на початку наступного року організували «Конференцію OReilly пірингових систем і веб-сервісів». До 2002-го ми перейменували її на «Конференцію OReilly нових технологій» і зосередилися на темі «Будівництво операційної системи інтернету».
Досі памятаю, як бентежили гостей мої теми: Napster й обмін файлами в інтернеті; розподілені обчислення і веб-сервіси. «Як це скласти докупи?»питали вони. Для мене йшлося про різні аспекти еволюції інтернету, що перетворювався на спільну платформу для нових видів додатків.
Памятайте: викласти потрібні елементи пазлу на стілперший крок до того, щоб зібрати цілісну картинку.
На першій конференції пірингових і веб-сервісів 2001 року Клей Ширкі оригінально підсумував перехід на мережеву компютерну систему. Він розповів легенду про Томаса Вотсона Старшого, який керував IBM у часи зародження універсальних ЕОМ. Кажуть, Вотсон вважав, що в усьому світі має бути не більше пяти компютерів. Клей наголосив: «Тепер ми знаємо, що Вотсон помилявся». Усі розсміялися, адже у світі вже продали сотні мільйонів персональних компютерів. Аж тут Клей приголомшив усіх зауваженням: «Вотсон суттєво перебільшував, достатньо й одного компа».
Клей Ширкі мав рацію: для всіх практичних застосувань нині працює лише один компютер. Google працює на більш як мільйоні серверів; застосовує сервіси, що розподіляються між ними; надає миттєвий доступ до документів і служб, що надходять від майже сотні мільйонів інших незалежних серверів до користувачів, які отримують послуги на мільярдах смартфонів і персональних компютерів41. Усе це переплітається в одне ціле. Джон Ґейдж, керівник наукових досліджень Sun Microsystems, виявився доволі далекоглядним, бо ще 1985 року вклав цю ідею в гасло своєї компанії: «Мережаце компютер».
Web 2.0
Останній елемент пазлу знайшовся 2003 рокуWeb 2.0. Так само як програмне забезпечення Open Source, цей термін я лише поширював, а не запровадив.
Один із моїх перших працівниківДейл Доґерті, який наприкінці 1980-х допоміг перетворити OReilly&Associates (пізнішеOReilly Media) з консалтингової компанії, яка спеціалізувалася на технічній літературі, на видавництво, що публікує таку літературу. Я вважаю Дейла співзасновником. Він зацікавився онлайн-виданнями, створив наш перший проект електронних книжок 1987 року і намагався розробити платформу електронних книжоквідкриту і доступну для всіх видавців. Саме ця людина і звернула увагу на можливості всесвітньої павутини.
Дейл Доґерті відкрив для мене мережу, познайомивши з Тімом Бернерсом-Лі влітку 1992 року. Ми відразу збагнули, що вебважлива технологія, про яку варто написати в наступній книжці про інтернет і його комерційні можливості. Автор Ед Кролл тоді ще мало знав про веб, тому редактор OReilly Майк Лукідес, який працював над книжкою, написав відповідний розділ, і ми додали його, перш ніж книжка вийшла друком у жовтні 1992 року.
Ми продали понад мільйон примірників Едової книжки «Повний посібник користувача інтернету і каталог» (The Whole Internet Users Guide&Catalog). Нью-Йоркська громадська бібліотека назвала її однією з найважливіших книжок ХХ століття42. Саме цей посібник познайомив світ із всесвітньою павутиною. Восени 1992 року, коли ми його опублікували, в усьому світі налічувалося близько двохсот сайтів, а за кілька роківбагато мільйонів.
Згодом Дейл створив онлайн-журнал OReilly і назвав його GNN (Global Network NavigatorНавігатор глобальної мережі). У журналі розповідалося про людей і тенденції всесвітньої павутини, а також публікувався каталог найцікавіших сайтів. Це був перший портал (ми запустили його за рік до Yahoo!) і перший сайт із рекламою. Ми зрозуміли, що як приватна компанія не встигаємо за стрімким розвитком веб-технологій, але не хотіли втрачати контролю над OReilly, скориставшись венчурним капіталом. Тому 1995 року продали GNN компанії AOL. Це була перша транзакція контенту в бульбашці доткомів, що тоді назрівала.
Коли 2000 року бульбашка лопнула, венчурні капіталісти зневірилися, а ринки завмерли. Та ми все одно були переконані, що всесвітня мережа активно розвивається. І от 2003 року на семінарі для керівництва OReilly Media ми визначили головне завдання: «розпалити ентузіазм навколо компютерної індустрії». Дейл збагнув, як виконати це завдання. Міркуючи над ідеями з Крейґом Клайном, керівником компанії MediaLive International, яка організовувала конференції і давно прагнула співпрацювати з OReilly, Дейл вигадав термін Web 2.0друге «пришестя» всесвітньої павутини після краху доткомів. Я погодився на партнерство з MediaLive в підготовці нового заходу, який ми провели наступного року. Це була «Конференція Web 2.0». Організатором і третім партнером був Джон Баттеллеписьменник і підприємець медіагалузі.
Так само як із ПЗ Open Source, ми креслили нову мапу, намагаючись скласти докупи рекламну модель Google «оплата за клік», Вікіпедію, файлообмінні системи Napster і BitTorrent, веб-сервіси, а також системи зведеного контенту на зразок блоґів. Так само як з Open Source, новий термін був суголосний духові часу, тому швидко прижився. Відбувся ребрендинг компаній, які стали «компаніями Web 2.0» і розпрощалися зі статусом доткомів, незалежно від того, чи справді робили щось нове. Де й узялися численні консультанти, які допомагали компаніям переходити на нову парадигму.
До 2005 року я усвідомив, що треба дати детальніше визначення, і написав есе, підсумувавши всі свої знання про «Зміну парадигми Open Source». Есе називалося «Що таке Web 2.0?» (What is Web 2.0?)43. Саме завдяки йому я заробив репутацію футуриста, бо розповів про основні тенденції в інформаційних технологіях наступного покоління.
Я не передбачив майбутнє. Я лише накреслив мапу теперішнього, на якій було видно процеси, що формували майбутній ландшафт бізнесу і технологій.
Інтернет як платформа
Web 2.0 сигналізував, що інтернет прийшов на зміну Windows і став головною платформою для будівництва додатків наступного покоління. Нині для нас це очевидно, тому ми дивуємося, як можна було не розуміти. Однак Netscape, що наприкінці 1990-х могла скинути Microsoft з олімпу, провалилася, бо грала за тими самими правилами, що й Microsoft. Обидві компанії користувалися старими мапами, а Google взяла нову і справді осягнула Web 2.0.
Для Netscape термін «веб» теж означав платформу, але в рамках старої парадигми програмного забезпечення. Головним продуктом компанії був настільний додаток веб-браузер, і вона розробляла стратегію, сподіваючись скористатися домінуванням на ринку браузерів і вивести на нього дорогі серверні продукти. Колись автомобілі презентувалися як «візок без коня», щоб вставити нове у знайомі рамки. Netscape так само рекламував webtop замість desktop (десктопу або настільних програм) і планував наповнювати webtop інформаційними оновленнями й міні-додатками, які постачатимуться провайдерами інформації, що купують сервери Netscape. Теоретично контроль над стандартами відображення контенту і додатків у браузері мав забезпечити Netscape сильні позиції на новому ринку, якими тішилася Microsoft у добу ПК.
Зрештою, веб-браузери і веб-сервери стали товарами широкого вжитку, і цінність змістилася в іншу нішусервіси справжньої веб-платформи.
Google починав як веб-додаток, який не продавався і не був складовою пакету послуг, а пропонувався споживачам як сервіс. Користувачі так чи інакше платили за цей сервіс. Про пастки старої індустрії ПЗ не йшлося. Жодних планових релізів софтутільки постійне вдосконалення продукції. Жодних ліцензій чи продажівтільки користування. Жодного портування на інші платформи, щоб запустити софт на своєму компі,тільки величезна гнучка база операційних систем Open Source для ПК широкого вжитку плюс власні додатки й послуги, до яких немає доступу поза межами компанії.