Перед відїздом своїм до степів Дон Хозе Перейра замислив убити генерала Прімо-де-Ріверу, тирана Еспанії, фашистського диктатора. Перед цим він з доручення громадських груп і приватних осіб уже забив двох генералів і одного адмірала. Але що генерали ті були дуже старі й заштатні, а з адміралом у Дона Хозе були особисті рахунки, він уважав, що може з гідністю завершити свою карєру, тільки забивши справжнього тирана, і потім піти на шибеницю. Отак з історичною необхідністю сталося, що Дон Хозе Перейра, сам, не бувши ні в якій організації, постановив убити еспанського диктатора.
Перед цим, одначе, йому сильно закортіло пополювати. Не було ніякого сумніву в тому, що втекти після вбиття Прімо-де-Рівери йому не пощастило б. Отож Дон Хозе взяв географічну мапу і почав шукати місця, де влаштувати останнє полювання. Щоб не рискувати самому вибором місця, Дон Хозе покликав свого друга Родольфо і показав йому мапу. Родольфо, який не раз уже виявляв дивовижну інтуїцію в мисливських справах, ткнув носом простісінько в далекі степи.
Того ж вечора Дон Хозе Перейра замовив собі й Родольфо квитки на потяг. Другого дня вранці йому пощастило знайти на барселонськім базарі граматику Синявського. Він не розлучався з нею аж доки не приїхав у степи. Йому дуже сподобалися звуки української мови.
Vil-vola, kin-kona, pip-popa
скандував Дон Хозе під рівний стукіт вагону.
Dim-domu, kin-konu, bib-bobu
деклінував він чудні лункі слова, що нагадували йому гомін барселонських дзвіниць. І він брався складати речення.
В чис-тім по-лі край до-роги я пере-стрі-ва-ти-му дід дода і даватиму йому кусень хліб хльоба.
«Дід їсти-ме хліб і котити-ме біб»
І Дон Хозе склав вірша:
«Я покинув Барселону,
Кін-кону, лін-льону,
Не побачу її зроду.
Лід-льоду; дід-доду».
III
Була вже середина серпня, а Дон Хозе Перейра і його друг, рудий сетер Родольфо, все йшли далекими степами. Була також середина дня, і сонце стояло близько середини неба. Вони йшли просто на геодезичну башту, за якою починалися качині місця. Так сказав херсонський хазяїн Дона Хозе, селянин Середа. Дон Хозе і Родольфо були в середині своєї пішої подорожі посеред далекого степу.
Дуже широкий був степ, скрізь був степ назвиш, навзбіч і навперед. Степ був як шайба надоколо них, круглий і безконечний. Ті, хто живуть в горах і в пагорбах, на високих берегах рік і в вогких лісах, тут, ідучи в вічному кільці, не побачили б степу. Його не було. Степ це те, чого немає. Немає ні гір, ні гаїв, ні озір. Є одна шалапутна шайба, над якою тремтить містична блискуча юга.* Мовчки стенулися мідні кінці всесвітньої шайби, і по них, як по рейках, пішли кружляти обрієві обручі. І треба було подорожньому дійти до середини дня в степу, щоб почути мільйон його хмільних голосів.
В степу стояв дум. Дум гудів з-під землі, з-під коріння закурених смаглих рослин, дум упадав з неба, біг
рипнув, і замотав мотуза за належні виступи на гарбі.* Зробивши це, куркуль Довб озирнув гарбу останнім командним поглядом і поліз у кишеню по тютюн. Далі він насипав ручкового на папірець, утрусив його в формі математично рівної лінії, загнув один край, завернув цигарку, висунув язика і в той момент, коли білий папір, пробігаючи по мокрому язикові, став прозорий як скло, сказав:
А тобі що за діло. Він же зайців не бє. Побоїться не в строк стріляти його !
Навантаживши свої гарби, перейшли обніжком, щоб закурити, куркуль Стовб і куркуль Ковб. Не дійшовши до Довба ступнів із десятеро, куркуль Ковб і собі став розглядати самітну постать мисливця з собакою.
Знаєте, хто це, хлопці, сказав куркуль Ковб, не одводячи руки з-від очей. Це, щоб ви знали, бісової душі камуніст, Данько Перерва. А ото попереду біжить його гидолової віри рудий собака.
Усі четверо почали пильно придивлятися до фігури мисливця. Мисливець зненацька став. Погляд куркулів упав на його собаку. Собака застиг у наїженій, неймовірній позі. Мисливець коротким рухом звів рушницю.
VII
Коли новороджений Данько Харитонович Перерва побачив, що Родольфо застиг перед невеличкою ямкою в поду, по всьому тілу його пробігли і піднялися в голову холодні голки найдужчої, найбожевільнішої з емоцій. На одну невимірно коротку мить він відчув, що руки його раптом узялися потом, і враз забув про це. Поволі, сливе непомітно, як хвилинна стрілка дзиґарів, Родольфо витягався у напрямі ямки, і ямка ця враз зробилася центром степу і центром усієї землі.
Піль, несподівано і жахливо прохрипів Перерва. Родольфо упав вперед, із ямки рвонувся заєць, розлігся стріл, заєць фонтаном стрибнув угору, упав і застиг на землі.
VIII
Лише тепер Данько Перерва зрозумів, що він стрілив по зайцю в середині серпня. Він стояв як очманілий і ждав. Аж от до нього долинули якісь довгі незрозумілі звуки. Він оглянувся: четверо дядьків відійшли від копиць і щось гукали, розмахуючи руками. На мить ущух вітер, і Данько почув слова.
Нащо бєш за-айця твою ! знову хитнув вітер і розляглось тільки о-о-о степом проти вітру. Вітер хилитав слова, дробив їх на друзки і раптом вітер полетів на нього і враз остудив його спітнілу голову. Данько рішуче ступив до зайця. Зробленого не вернеш. Він узяв зайця в тороки,* повісив зауера на плече і швидко пішов геть. О-о-о, дробив вітер слова на друзки. Данько, не оглядаючись, рівно і легко ішов уперед. Він знав, що непростимий учинив гріх, убивши зайця в середині серпня, але він так само знав, що датися в руки куркулям, щоб вони з тріумфом повели члена степового виконкому в місто, все одно не можна. Він утече від них і тоді він сам зявиться у виконком і чесно розкаже, як він ненароком убив зайця.