Вона стояла на балконі під бічним вікном, сповнена нестримного щасливого почуття. Всупереч негоді, їй хотілося співати. Нараз усе здалося їй можливим, усе-все. Це ж вона, Ярвен актриса, Малена, принцеса! Це ж вона, Ярвен серед моря щастя!
І як же добре, що цієї хвилини їй не доводиться сидіти в невеличкому приватному літачку й не трястися над розбурханим негодою хмаровинням! Усе складалося якнайкраще.
Пані Тяркс і пан Гільґард навіть не здивувалися, коли вона повідомила про мамину згоду; ну, звісно, адже вони не знають, який страхополох у неї мама.
Ми на це й сподівалися! сказав Гільґард і відразу надіслав повідомлення Больштремові. Ще до вечора, додав він, про це довідаються й віце-король та принцеса.
Ярвен залюбки також якось порозмовляла б із принцесою. Може, навіть утішила б її. Вони могли б заприятелювати, як, наприклад, Тіна й вона, Ярвен. Щоправда, тепер вона вже зовсім не певна, чи Тіна взагалі схоче водити з нею дружбу; адже та навіть не відповідає на есемески. «Можливо, припустила Ярвен, хоч такого, власне, й бути не могло, Тіна мені просто заздрить».
Коли впали перші краплі великі, важкі краплі, кожну з яких Ярвен у себе на голій руці відчувала окремо, вона відступила на крок назад. Чула, як забарабанив по гальці дощ спершу тихо, потім усе гучніше, все частіше; чула, як у воді зашаруділи, тручись один об одного, камінчики, як краплі, вдарившись у землю, знову трохи підскакували вгору, так немовби прагнули повернутися назад до хмар. Такої могутньої, такої чудової зливи Ярвен ще не бачила зроду. Вона стояла у відчинених дверях на балкон, милувалася й слухала.
Отоді вона й почула його.
Малі! гукнув хлопчачий голос.
Спершу Ярвен подумала була, що їй причулося, що той голос їй навіяло лопотіння дощу, адже після того, чого вона зазнала вранці в місті, її вже не дивувало ніщо. Та потім вона переконалася, що таки не помилилась.
Малі! Це я!
Ярвен зійшла з порога, де ховалася від дощу, і ступила два кроки на балкон. Злива тієї ж миті уперіщила їй на голову, і за кілька секунд її коси вже звисали мокрими жмутами. Вона перехилилася через поруччя, визирнула вниз і тихенько гукнула:
Гей!
Малі! знов покликав хлопець. Досі він стояв, сховавшись за товстим старим тисом, але тепер вибіг з-за дерева, став під балконом і, задерши голову, приплющив очі від дощу, який періщив йому в обличчю. Що там сталося вчора ввечері? Розмова так раптово урвалась!
Здогад блискавкою сяйнув у голові Ярвен. Віце-король таки мав рацію. Тепер він стояв тут, унизу, той самий хлопець, якого в місті ледве не схопила охорона, коли він намагався проникнути до неї в машину; божевільний, що забрав собі в голову, нібито кохає її, а вона його. Як віце-король і припускав, хлопець вистежував її.
Чому ти не в Лірона? гукнув він і втер рукою мокре обличчя. Чому
«У Лірона?» здивувалася Ярвен. Щось тут було не те. Якби віце-король мав рацію, то тепер цей хлопець заговорив би про кохання, присягався б їй, затинаючись, у своїх почуттях, намагався б видертись на балкон, схопити її в обійми, цілувати. Натомість він казав про якогось
У Лірона? прошепотіла вона.
Треба покликати Гільґарда. Якщо віце-король мав рацію, то цей хлопець може бути небезпечний. Він збив із ніг поліцейських!
Слухай, чорт забирай, то що там сталося? стривожено вигукнув хлопець. Стривожено й водночас роздратовано. Ми цілий вечір чекали, що ти прийдеш! Увімкнули телевізор вони ж бо мали якось пояснити, що свято скасовано. Але жодного слова. І ти не з являєшся. А сьогодні вранці сидиш собі з отим лисом у машині, так мовби нічого й не сталося!
Крізь шум дощу Ярвен ледве чула його слова й усе ж раптом усвідомила: цей хлопець зовсім не божевільний. Не божевільний і не закоханий. Вона навіть трохи пошкодувала про це.
Тоді чому ж він тут? Хвилю вона розмірковувала, що робити. Треба було б, звичайно, повідомити про це Гільґардові й Тяркс. Але Ярвен не вірилося, що хлопець може їй щось заподіяти, вже не вірилось, і край. Скидалося радше на те, що він справді знайомий з принцесою, може, навіть приятелює з нею. Тоді чому ж про це нічого не знає її дядько?
Малі! знов гукнув хлопець. Якщо хочеш, ходімо зі мною! Тут огорожа курям на сміх, а собаки Ти ж бо знаєш, я з ними домовлюсь!
Ярвен і далі стояла, трохи перехилившись через поруччя і слухаючи
хлопця. А той, задерши голову, й далі звертався до неї вгору, чекаючи на відповідь.
Зненацька вона угледіла, як в очах у нього промайнув переляк. Хлопець різко крутнувся, скочив убік і чимдуж подався геть. Він біг, мов заєць, петляючи поміж дерев, так наче за ним хто гнався, хоч ніхто, крім неї, його й не бачив. І раптово хлопець зник з очей.
Передній двір і парк знову спорожніли.
Ярвен повернулася до кімнати й замкнула за собою балконні двері. Роздяглася й пустила воду в душі таку гарячу, що аж пара пішла.
Несподівано її пройняло морозом і не лише через те, що вона до рубчика змокла.
Над ранок, коли від ходьби, дощу й холоду він так зморився, що йому помалу ставало вже байдуже піймають його чи ні, поряд загальмувала вантажівка.