Я готова, можемо вирушати.
Вони посідали вчотирьох знов до того самого лімузина, яким сюди й приїхали. Спочатку Ярвен здивувалася з того, що їх ніхто не супроводжує, жоден ескорт із поліцейських чи охоронців. Та потім збагнула: поки що вона ніяка ще не принцеса. У столиці вони спробують провести її до палацу якомога непомітніше, щоб ніхто не здогадався про підміну, а водночас, так само якомога непомітніше, вивезуть з палацу, тільки крізь інші ворота, справжню принцесу. Аж коли Ярвен опиниться в палаці, вона нарешті обернеться на принцесу, й аж тоді постане потреба в людях зі служби безпеки, аж тоді почнеться ота метушня.
Крізь тоновані вікна Ярвен намагалася розгледіти якомога більше своєї країни. «Моєї країни!» подумала вона й хихикнула. Саме так. Тож тепер принаймні треба знати, яка вона, ця країна, на вигляд.
Майже до самих міських околиць тяглися порослі лісом пагорби, з-поміж яких час від часу поблискувала вода: морські затоки чи озера. Вони проминали невеличкі й чепурні села та містечка, і все довкола було таке чистеньке, доглянуте, яким, либонь, і мало бути на день народження принцеси.
«І не лише чистеньке й доглянуте», подумала Ярвен, коли вони зїхали з пагорба в місто. Як і того вечора, коли вона прилетіла сюди, на цих обсаджених деревами вулицях з високими світлими будівлями її огорнуло відчуття затишку й добробуту. Люди, що цього недільного ранку плавом пливли всі в один бік (і що далі їхав лімузин, то щільнішим робився цей потік, і раптом Ярвен, трохи аж ужахнувшись, збагнула, куди сунув той натовп), були високі на зріст, біляві й гарно вбрані. Ніщо тут не вказувало на злидні чи хоча б на безгрошівя, ніде не видно було крамниць із порожніми вітринами; на хідниках поряд з урнами не валялося сміття, а в кущах порожні пляшки, у кронах дерев не метлялися пластикові пакети, на стінах ніде не облуплювався тиньк. Натомість квіти на клумбах, на будівлях свіжа фарба, перед підїздами розкішні автомашини.
І отак повсюди? поцікавилась Ярвен.
Тяркс саме розмовляла про щось із Гільґардом.
Що? перепитала вона, поморщивши чоло.
Тут усе таке таке гарне, промовила Ярвен. Таке багатство. І отак повсюди?
Тяркс усміхнулася й сказала:
Це Скоґландія, Ярвен! Ми країна заможна. Північний острів багатий на рудні родовища, яких нам вистачить ще на багато поколінь, а в прибережних водах ми поставили свердлові нафтові установки. Є фабрики й заводи, найсучасніші технології. Усі скоґландці мають добрі прибутки, всім склоґландцям добре живеться. Вона кивнула головою Ярвен. І всі скоґландці люблять свою принцесу!
Ярвен відкинулась на спинку сидіння й подумала: «Моя країна».
раптом різко крутнув кермо. Доти непомітна брама відчинилась якраз тієї миті, коли лімузин підкотив до неї, а щойно він поминув її так само, відразу зачинилася.
Палац! промовила Тяркс, і в її голосі Ярвен знову відчула гордощі.
А втім, пані Тяркс могла б про це й не казати. Вони опинились у величезному, оточеному муром парку, по якому видно було, що заклали його ще багато сторіч тому. Високі дерева з крислатими кронами, широкі моріжки, засаджені трояндами клумби і, коли машина вже підїхала з тильного боку до палацу, французький парк на терасах з цілим рядом водограїв, облямованих посипаними галькою алеями та буковими живоплотами.
Гарно як! прошепотіла Ярвен.
Лімузин зупинився якраз навпроти вузеньких бічних дверей.
Увійдемо крізь кухню! сказав Гільґард, що сидів поруч із водієм. Так нас ніхто не побачить, а якщо хтось і побачить, то нічого не питатиме. І не забудь, Ярвен: ані пари з вуст, жодного слова! Можеш усміхатися, всміхайся, скільки завгодно. Але мовчи, як риба.
Ярвен кивнула головою. Їй аж-аж-аж кортіло почути, який у принцеси голос, як вона розмовляє.
Хто з прислуги в палаці знає принцесу? Як вона до тих людей звертається на «ти» чи на «ви»? Забалакати це був ризик, найбільший ризик з усіх, Ярвен це розуміла. Якби зараз дорогою їй трапилась кухарка або садівник, Ярвен не знала б, якими словами до них озватися, щоб бути схожою на принцесу. На доказ того, як серйозно вона все це сприймає, Ярвен приставила до губів пальця.
Невисокий коридор за дверима, хоч як дивно, нічим не відрізнявся від решти таких коридорів, а вичовгані кахельні плити на підлозі надавали йому навіть трохи убогого вигляду. Коли Гільґард відчинив двері у кінці коридору, в ніс Ярвен ударив дух печені, запах інших страв та різноманітних прянощів.
Пані й панове, спокійно працюйте собі далі! привітно сказав Гільґард, ведучи свій почет поміж кухняних плит, величезних тарелів і таць із високоякісної сталі, та чудернацьких широких казанів. Поки не почалася перша частина, наша іменинниця виходила трохи подихати свіжим повітрям!
Уперше Ярвен побачила, як люди їй уклоняються. Жінки робили низенький кніксен, а якась дівчинка, запевне не багато старша від самої Ярвен, просто перед нею впала навколішки.
Вибачте, ох, вибачте, ваша високосте! прошепотіла дівчинка, не підводячи на Ярвен очей.
В її голосі Ярвен відчула переляк. Вона збентежено простягла руку до дівчинки, щоб допомогти їй підвестися, але на її темному обличчі тієї ж миті відбилася паніка. Дівчинка рвучко покрутила головою.