Ярвен викликала в мобільнику меню й натисла на «Відповісти». Котрась інша мати, не така боязка, не надсилала б, певна річ, стільки есемесок. Ох, як же добре, що мама в неї така боязка! Читати повідомлення від неї просто втіха! Може, зокрема, й тому, що писала вона дуже ніжно так ніжно, як удома ніколи з Ярвен навіть не розмовляла.
«Це був не політ, а просто чудо! З нетерпінням очікую завтрашнього дня. Ярвен хвильку повагалась і надрукувала ще: Я тебе також люблю. Ярвен».
7
Невдовзі машина завернула в алею, у кінці якої стояла, праворуч і ліворуч освітлена двома каретними ліхтарями, стара сторожка з клінкерної цегли. Рупертус збавив швидкість і довгою бруківкою повільно підкотив до головної будівлі, що тьмяно біліла в нічних сутінках.
Це Естерлінд? прошепотіла Ярвен, тамуючи подих.
Цієї хвилини будівля в місячному сяйві нагадувала майже замок і була неймовірно чудовніша від усіх тих будівель, у яких Ярвен побувала в своєму житті.
Це готель? поспитала вона.
Адже були всілякі заміські готелі, готелі-замки, і люди, що мали гроші, могли проводити там відпустки. Колись Тінині батько й мати на Трійцю збиралися влаштувати таку собі екскурсію від одного заміського готелю до іншого. Тінина мати навіть показувала Ярвен проспект, і в ньому одна з будівель мала точнісінько такий самий вигляд, як оця. Але обійшлася б та екскурсія, звичайно, дуже дорого.
Тяркс
засміялася. Ще відколи вони сіли в літак, вона стала багато привітнішою.
Це старий королівський маєток, пояснила вона. Колись давно, як відстані були ще великі, влітку сюди виїздила з міста королівська сімя й відпочивала тут від державних справ. Тепер з міста сюди, звичайно, палицею докинути, юна принцеса любила тут бувати. Нині одна літня резиденція на півночі, в протоці Зунд, а друга на одному з островів у Середземному морі.
А-а, зніяковіло протягла Ярвен. Вона спробувала пригадати, що знає про Скоґландію, і збагнула, що не в змозі навіть з певністю сказати, де ця країна лежить. А чому ми Чому я?..
Машина спинилася. Під ногами в Рупертуса, коли той вийшов з машини й почав діставати з багажника сумку Ярвен, зарипіла галька.
Але Ярвен, перше ніж відчинити дверцята, чекала ще відповіді на своє запитання.
Тут ідеальне місце для того, щоб спокійно підготувати тебе до твого завдання, промовила Тяркс. Хіба тобі тут не подобається? Ми дуже раді, що маємо змогу бути тут. Жінка втягла голову в плечі й вийшла з машини.
«Я теж дуже рада, подумала Ярвен. Принаймні мені так здається. Уперше в житті я летіла в літаку, а тепер ще й ночуватиму в майже справжньому замку! Треба буде написати про це мамі. І Тіні теж».
Вона звела очі на привітний білий фасад, потому ще раз озирнулася через плече на старі дерева в алеї. Цей день здавався якимсь нереальним мов у казці чи в кіно, і Ярвен ще дужче, ніж доти, пошкодувала, що не прихопила з дому фотоапарата. Щоб мати доказ не лише для однокласників. А й для самої себе.
Гільґард зробив широкий жест у бік високих вхідних дверей і промовив:
Ласкаво прошу!
Щоправда, швейцар у чорній лівреї їх не зустрів.
На узбіччі в траві ще виблискувала прохолодна роса, і він увімкнув тепле повітря, щоб трохи зігрітися. У цих лісах ранками, коли сонячне проміння в багатьох місцях ще не торкалося землі, він і в машині завжди ніби мерз.
Неподалік попереду дорогу неквапом перейшли дві козулі. У вранішньому світлі простиралися луки, родючі угіддя, ніжно-зелені посіви жита, а рапс уже відцвітав.
Ту постать він помітив ще задовго до того, як підїхав ближче; у цьому місці рівна, мов під лінійку, дорога починала спинатися на гірський хребет. На узбіччі хтось сидів скоцюрбившись, сіро-бурий, мов сама земля, і якусь мить він у машині навіть потерпав, що, може, стався нещасливий випадок і когось покалічило. Але потім та постать підхопилася на ноги й характерно помахала рукою. Хтось хотів, щоб його підвезли.
Чоловік за кермом завагався. Колись на дорозі, а надто в провінції, він завжди спинявся: там часто стояли діти, яким треба було підїхати від одного хутірця до іншого, бо відстані були чималі, а автобуси ходили не завжди регулярно. Підбирав він і молодь, що подорожувала країною, їхньою мальовничою Скоґландією; проблукавши цілий день у темних скоґландських лісах, стомлені, хлопці й дівчата хотіли дістатися до ближчої залізничної станції чи до молодіжної туристської бази. Він підвозив їх залюбки, дорогою розмовляв з ними, тішився тим, що траплялася нагода комусь допомогти, а самому йому це нічого не коштувало.
Чоловік уповільнив швидкість. В останні роки він став обережніший: доводилося придивлятись, кого береш у машину. Та хоч як придивляйся, а певності ніколи не було. На півночі стало неспокійно, там повсюди невдоволення, а на півдні запанував страх. Він вимкнув вентилятора. На узбіччі стояв хлопчина перемерзлий, так ніби ночував десь у лісі, на око років дванадцять, може, тринадцять, не більше. От тільки був він у бахматій картатій куртці з дорослого плеча, а з-під берета вибивалося, як стало видно тепер, коли машина повільно підкотила ближче, біляве пасмо.